СОНЕЧКО

ЧИТАЙТЕ ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ НА STORRISS

Так її називали в селі всі: дорослі, і діти, і друзі, і знайомі. «Сонечко йде, сонечко йде», – гукала малеча, коли Люся йшла вулицею. Ось і сьогодні вона поспішала на автобус, щоб не запізнитися на навчання. Після школи вибрала професію бухгалтера, навчалась у технікумі. Почула, як услід сусідські хлопчики кинули оте «сонечко», яке чомусь образливо щипало дівчину.

– Що, імені не знаєш? – невдоволено відрізала Люся і поспішила до своєї альма-матер.

«І чому вони дошкуляють мені отим прізвиськом, яке прижилося і прикипіло ще з дитячого садка? – знову майнула думка. – Хіба за колір волосся?» А воно в неї справді – як пекуче літнє сонце. Здається, торкнешся його – і обпечеш руки, таке воно золотаве.

А може, за оті веснянки, які густо засіялися в Люсі на щоках, носі, чолі. Золотисті краплинки знай...

Дякуємо!