СЛІПЕ КОХАННЯ

ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

15 травня 20:43

434

Джерело: Газета «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Історія з життя

Невисока, худенька, з темним волоссям Уляна швиденько вибігла з будівлі офісу: обідня перерва, а жінці так багато треба встигнути. Нарешті вона навела лад у новенькій трикімнатній квартирі, чотирнадцятирічного сина Гліба відправила на відпочинок за кордон, отож сьогодні вже присвятить час собі й вони з чоловіком улаштують романтичну вечерю. Усе буде так, як має бути: Уляні зроблять у перукарні зачіску, жінка купить собі нову сукню, а ще відпроситься в керівника раніше й наготує коханому чоловікові його улюблених смаколиків. І ніяких напівфабрикатів! Антон їх не любить і завжди сварить її за куплені вареники чи млинці.

Чоловік… Уляна важко зітхнула: щось між ними не так. А останніми роками то взагалі не подружнє життя, а суцільне пекло. Коханий Антон працює в силовому відомстві, посада в нього відповідальна, тож чоловік часто затримується на роботі, нерідко буває у відрядженнях, може, тому подружні стосунки якось зійшли нанівець, а почуття… А які вже почуття? Жінка вже й забула, коли вони були близькі, коли чоловік обіймав її і казав щось ніжне та ласкаве. Останнім часом Уляні дедалі частіше здається, що Антон узагалі ніколи її не кохав, завжди був до неї байдужим, уїдливим, жорстоким.

Ой, що це з нею? Геть погані думки! Сьогодні ввечері все буде інакше. Вони будуть лише удвох, отож спершу смачно повечеряють, а потім нарешті відверто побалакають.

Улянка зайшла до салону краси: вона не лише зробить собі нову зачіску, а й змінить колір волосся. Потім жінка забігла в бутик, приміряла та купила собі нову сукню. Уляна вже давно до неї приглядалась, а сьогодні нарешті наважилась придбати. Й забула, коли щось собі купувала: все чоловікові та синові, а сама…

В офісі теж усе склалося якнайкраще: керівник поїхав у справах, буде тільки завтра. Уляна домовилася з подругою, що та її прикриє в разі потреби, і тихенько чкурнула додому.

Прибігла з двома важкими пакетами, та ж хіба їй звикати: ні чоловік, ні син ніколи не допомагали. Антон завжди казав: «Хатні справи – то суто жіночі обов’язки». А син наслідував батька. Останнім часом ще й почав грубіянити. Гліб завжди був неговірким, а останнім тепер узагалі припинив із нею спілкуватись. Хоча Уляна, мабуть, сама винна. Якось син прийшов додому вночі, ще й напідпитку, чоловік був у черговому відрядженні, тож вона після приїзду все йому розповіла. А чоловік так побив сина, що той тиждень відлежувався вдома, проте у всьому звинувачував матір: вона його здала! Зрадниця! Скільки Уляна не намагалась порозмовляти спершу із сином, тоді з чоловіком, а згодом з обома водночас, усе марно. Жінка себе втішала: ще не запізно, ще все можна виправити. От налагодить стосунки з чоловіком, тоді знайде шлях і до сина.

Жінка занесла важкі пакети до кухні, втомлено сіла на стілець. Ще й сусідка настрій зіпсувала:

– Ви що, хатню робітницю найняли?

Уляна з подивом подивилась на стареньку. Та розгубилась:

– Я сьогодні десь опівдні бачила, як ваш чоловік вийшов із квартири з гарненькою молодою жінкою, то й подумала…

– То інше, – непевно промовила Уляна і пішла.

У квартирі роззирнулась, подивилась у мийку: два помиті келихи, ще вологі. Дивно. Чоловік же вдома ні за холодну воду! Хоча чого дивуватись? Усе й так зрозуміло. Уляна підійшла до бару: зранку пляшка коньяку була ледь почата, а зараз майже порожня. Знервована Уляна бігала помешканням, а у спальні, в подружній спальні… Чоловік намагався застелити ліжко. Та він же цього ніколи не робив…

Уляна швидко змінила постільну білизну, брудну кинула у пральну машину. Потім пішла до вітальні й лягла на диван. Заплющила очі. Хоча чого дивуватись? Подруга Оксана неодноразово їй спочатку натякала, а потім відверто казала:

– До кого Антон тільки не чіплявся?! Він і до мене намагався залицятися… Скільки разів побачення мені призначав… Скільки разів я бачила твого чоловіка в центрі міста з іншими жінками… Не хотіла тобі казати, та несила мовчати. Ти ж гарна та порядна жінка, працюєш, як та тяглова коняка. Усе для чоловіка, сина, все в сім’ю, а Антон собі ні в чому не відмовляє. А навіщо йому з тобою розлучатися, якщо вдома така безвідмовна прислуга: прибере, випере, попрасує, заробить гроші та все купить. Ще й віддано заглядатиме в очі та казатиме приємне: кращі за усіх, рідні, кохані…

А Уляна затуляла вуха.

– Ні! Цього не може бути! Ти помиляєшся! Ти просто відразу незлюбила Антона… Ще з нашого весілля…

– А, звісно, з весілля, бо він іще на весіллі чіплявся і до мене, і до інших наших подружок, – не вгамовувалась Оксана.

Уляна не хотіла вірити, не хотіла чути, та ж правди ніде діти: Оксана мала рацію. Правду казала, тож треба було не сваритися з подружкою, а діяти. Уляна різала овочі на салати, смажила м’ясо, картоплю, чекала чоловіка, а він… узагалі не прийшов. Неодноразово телефонувала Антонові, проте він відповів лише вночі:

– Зайнятий! Буду завтра.

От і вся розмова.

Усю ніч не спала, думала. Уляна теж винувата: не можна дозволяти, щоб з тобою поводились як із ганчіркою. Вона сама себе не шанувала як жінку, як дружину, як матір. А якщо сама себе не шануєш, то хто тебе поважатиме? Жінка багато працює, має чималу зарплатню, а ще читає лекції у вишах, підробляє репетитором. Усе збирала гроші на нове помешкання. Соромно комусь сказати, але на нього коханий чоловік не дав ні копійки. І квартиру, і все в ній придбали за гроші Уляни та її батьків. Але Антонові й не соромно. За декілька днів Уляна наважилась на розмову з чоловіком, а він і не відпирався. Лише стенув плечима:

– Відчепись! У мене важливі справи, а ти присікуєшся!

А коли виходив з помешкання, то ще й додав:

– А пішла ти…

Певний час Уляна не могла отямитись. Зовні все було так, як завжди, от тільки думки в Уляни вже були інші. Син повернувся з відпочинку, тож жінка взяла відпустку і провела її з Глібом біля моря. Цього разу Уляна навіть не заїкнулась чоловікові про спільний відпочинок, і цим дуже здивувала Антона. Уляна погарнішала, посвіжішала, а основне – нарешті налагодила стосунки із сином.

Жінка б давно подала документи на розлучення, але як сказати про це Глібові? Нещодавно ж налагодила з ним стосунки, а якщо, не дай Боже, зірветься хлопець, ще й вік у нього такий. Отож усе думала, радилась із подругою, бо соромно перед батьками. Чоловік уважно дивився на Уляну, проте мовчав. Мовчала й вона. Подруга Оксана радила не зволікати з розлученням:

– Знаєш, Улянко, чи я собі надумала, але боюсь Антона… Він як гляне на мене, то мені аж млосно стає!

Уляна заспокоювала подругу:

– Не бійся! Антон нічого нікому не зробить. Я готую документи на розлучення…

Однак сама дуже нервувала, найважливіше – синові не зашкодити.

А невдовзі закривавлену Уляну знайшли у спальні. Біля жінки лежав пістолет. Рана була несумісна з життям. Пістолет належав чоловікові. Нагородний. Усі документи на зброю були добре оформлені. Знайшов Уляну Антон. Він же викликав поліцію та «швидку».

Провели розслідування: нещасний випадок. Уляну поховали. Бідолашні батьки досі не можуть отямитися. Гліб тимчасово переїхав жити до бабусі з дідусем. Треба ж заспокоїти стареньких та допомогти їм. Антон живе у великій квартирі сам. Живе так, як і раніше, ні в чому собі не відмовляючи.

Оксана не може заспокоїтись:

– Це не міг бути нещасний випадок! Уляна ніколи не брала до рук зброї, чоловік сам чистив її, і ключ від шухляди був лише в нього, адже у квартирі мешкала неповнолітня дитина. Чого б це Уляна вирішила бавитися з пістолетом?

Усе це Оксана неодноразово повторювала слідчому, ходила й до його керівництва. Жінка розповідала, доводила, просила, наполягала на ретельнішому розслідуванні. Та хто ж її слухав. Точніше, слухали, але ніхто не дослухався.