СКІЛЬКИ ВОВКА НЕ ГОДУЙ, А ЙОГО ДО ЛІСУ ТЯГНЕ…

Люба з Петром здавна живуть у селі. Люди вони небагаті, але й не бідують. Двох синів виростили  – Андрія та Сергія. Не закінчували хлопці вишів, та їх односельці поважали. «Яка хата, такий тин, який батько, такий син…»  – кажуть люди. А тут і справді нема що казати, бо надзвичайно порядний і добрий Петро був чоловік, та й Люба, дружина його, також… І то не показна чи хвальковита якась та порядність, а тиха, нехвацька, навіть скромна…

Планували Люба з Петром, що котрийсь із синів залишиться жити в батьківському помешканні: як не як, а хата велика, самі цеглину до цег­лини складали, все на совість зроблено…

Першим одружився старший – Андрій  – аж у сусідню область. Хоча й міським став жителем, але із дружиною та сватами приїздять до батьків часто, і допомагають усе, і стараються. Та й Люба з Петром ніколи їх із порожніми руками не відпу...