СИРНА ФЕЯ

Плямку все не полишала думка про смак того Небесного Сиру. Він час до часу поглядав на небо і помічав, як зменшується та дивовижна скибка, зменшується, аж поки не зникає зовсім. «Мабуть, хтось з’їв увесь… Шкода, а я, мабуть, ніколи й не спробую». Та, на превеликий подив Плямки, за день тоненька смужечка Небесного Сиру з’явилася знову! І зростала щодня, аж поки не засяяла у небі цілісіньким жовтим кружальцем! «Хтось кладе новий Небесний Сир! Отже, і мені перепаде шматочок…» – думав Плямка, засинаючи пізньої осені.

А навесні, коли всі прокинулися… Мама Мишка плакала, тато Сірий шморгав носом, Плямка і Лютик стояли на порозі та вислуховували останні напу­чування:

– Зважайте на сов і канюків… Не забувайте снідати… Вкривайтеся тепло, ночі ще прохолодні…

– Та, мамо… – Лютик і Плямка почувалися ніяково.

На узліссі брати розійшлися врізнобіч.

– А може, гайнеш за мною? – перепитав Лютик. – Он там за пагорбом, якщо минути ставок, є великий ліс. Кажуть, там добре, мешкає багато мишей… Не буде самотньо, знайдемо друзів… Ходімо, га?

– Ні, я у місто. Я ще восени вирішив, – Плямка намагався надати голосу рішучості, та виходило кепсько.

Звісно, він страшенно боявся. Гаразд, може, не боявся, а хвилювався… Тато, звісно, пояснював, як дістатися до міста, навчав орієнтуватися за запахами та особ­ливими мишиними знаками, ще трохи за сонцем та зрадливим вітром. Проте Плямка розумів, що він сам-самісінький наважився здолати довгий і, мабуть, важкий шлях.

Йшов він і справді довго. Біг полем, переліском, уздовж дороги, аж поки вдалині не побачив будинки. «То, певне, нори, в яких люди живуть!» – міркував Плямка. Спершу нори видалися йому маленькими, не більшими, ніж нірка, в якій він народився та зростав. Та що ближче Плямка підходив до людського житла, то більшими ставали будинки. Зрештою, переконавшись, що тут безпечно, підійшов упритул, будинок став таким велетенським, що затулив небо! Плямка обстежував усе довкола, без поспіху скрадаючись під стіною. Зрештою, пересвідчившись, що інших мишей і небезпеки тут нема, Плямка знайшов між дошками проміжок та просковзнув усередину. Жоден запах тут не був схожим на звиклі пахощі рідного лісу. Плямка вивчав та запам’ятовував нові аромати. Запах пилюки і плісняви, старих дощок, фарби і… людської їжі. Він не знав, що так чудово пахне, проте безпомилково розумів, що це – смачно. Оскільки був страшенно голодним.

Чарівні пахощі, що так вабили Плямку, виявилися запахами смаженої із салом картопельки. Плямка підійшов до джерела запаху якнайближче і вперше побачив людину. Велетенська істота човгала тапками, щось мугикала та помішувала картоплю у пательні. Плямка ковтав слинку, але надії на те, що йому перепаде бодай шматочок, не мав. Почав нюшити у пошуку хоч найменших їстівних шматочків, вдалося знайти дещо. Плямка гриз незнайомий шматочок, із подивом визнаючи, що воно нічогеньке на смак. Згодом він дізнається, що поруч із людиною завжди є чим поживитися, й навчиться розрізняти на запах і смак скоринку хліба, крихти солодкого печива, хрящики з курячих кісточок. Плямка вивчав також інші цікавинки в домі, особливо ті, що мали власний запах – полиці зі старими книгами та фотоальбомами, дерев’яні пофарбовані меблі, людський одяг, просякнутий цигарковим димом. Останній Плямці не припав до вподоби, проте йому здавалося, що дим – це неодмінний супутник людей.

Власне, єдиною людиною в будинку був літній чоловік. Дружина його давно померла, дорослі діти роз’їхалися світом, і чоловік жив самотньо, лиш іноді його навідували. Тоді в домі з’явився іще один, гіркий і пекучий, запах прозорої рідини, у Плямки аж у носі крутило! Щоправда, це траплялося нечасто.

От і сьогодні до господаря будинку прийшов чоловік. У будинку миттю запанував запах сала та масної ковбаси, чорного хліба, цибулі та пекучого перцю. Проте ці пахощі швидко зникли під важким покровом тютюнового диму та горілчаним духом. Плямка, що саме сидів за холодильником і смакував шматком сухарика з родзинкою, вирішив ушитися в безпечніше місце, чкурнув щодуху з-за холодильника, однак вельми необачно вирішив бігти прямісінько до дверей.

– Е-е-е, та у тебе миші! – вигукнув гість.

– Миші? – господар не встиг помітити навіть кінчика Плямчиного хвоста. – Дивно, я не помічав раніше і нічого знищеного не знаходив.

– Нічого, я десь маю пастку, позичу тобі!

І справді, наступного дня гість приніс справжнісіньку пастку на мишей.

– Треба покласти щось смачне, аби мишу привабити… Сало у тебе ще є?

– Та куди там, ми ж учора все з’їли! Зараз… – господар заходився нишпорити в холодильнику. – Є засохлий шматок сиру, згодиться! Шкодував викинути, а тут, бач, згодиться!

– Ось тут поставлю, миша вчора звідси вистрибнула! – гість залишив пастку на долівці між стіною та холодильником.

Плямка навідався у кухню уночі й одразу помітив пастку. Точніше, не помітив, а відчув нюхом дивне поєднання неймовірно привабливого аромату сиру та страшного запаху небезпеки, – так пахнув метал пастки на мишей. Зрештою аромат сиру переміг, а може, ризик потрапити у пастку видавався незначним порівняно з нагодою дізнатися нарешті, який же на смак сир… Плямка підійшов ближче. Тоді ще трохи. Обійшов пастку так, аби запах сиру був сильнішим, аніж запах металу. Посидів якусь хвилю. «Кляте металеве страховисько!» – розлютився раптом Плямка, підстрибнув та з усіх сил вдарив задньою лапою залізяку. Стара іржава пастка гучно ляснула, підстрибнула та гепнулася на долівку знову, шматочок сиру покотився прямісінько до лап Плямки. Втішений миттєвою перемогою, він схопив сир і встромив у шматочок зубки.

«Ох і смакота! Правду казав тато…» – Плямка захопився смакуванням і не помітив, що за ним спостерігають. Господар, який почув клацання, прийшов подивитися, чи вдалося спіймати мишу, схилився до підлоги і з подивом споглядав, як маленька сіра миша з білою плямою на мордочці захоплено смакує шматочком сиру.

– Живи, – сказав чоловік і прибрав пастку.

Наступного року, коли дорослий Плямка розповідав про свої неймовірні пригоди власним непосидливим дітям, понад усе він полюбляв історію про Сирного чоловіка, котрий розсипає на долівку смаколики для чемних мишенят. А найчемнішим перепадає шматочок сиру!