СИН ДО ВІНЦЯ, А ДОНЬКА ДО КІНЦЯ

От саме між сміттєвим баком і стіною бабця Тая зробила собі лежачок. Хоч і мало що взагалі розуміла у свої дев’яносто, та місце собі облаштувала справді доброт­не. Звідкись притягла старий матрац, обгорнула його цератою, зверху простелила пальтечко (знай­шла у смітнику), збоку поставила табурет, який хтось викинув, і акуратно склала на ньому речі.

Удень сідала на лавку біля під’їзду. Жваво віталась із сусідами, які бігли кудись у своїх справах, а ввечері за старою пам’яттю підіймалась до квартири. Донька, як завше, без зайвих слів впускала маму, годувала і відправляла на нове місце проживання – до сміттєвого бака.

Хто знає, скільки бабця так прожила, але одного дня її там побачила незнайомка. Жінка зупинила машину, підійшла викинути якийсь дріб’язок і отетеріла. За баком сиділа старенька. Чистенька така, і вираз обличчя в неї блаженно-дитячий. Одразу видно, що не безхатько. Може, заблукала? Заговорила і зрозуміла: старенька вже в тому віці, коли забуваєш усе на світі й тричі на день вітаєшся до свого відбиття у дзеркалі.

Жінка одразу – до поліції. Доньку бабусі знайшли того ж вечора, і вона щиро зраділа, що мама знайшлась. Мовляв, та все забуває і часто губиться. Два дні старенька жила у своєму помешканні. Третього донька, відчинивши двері, знову випхала матір шукати притулку деінде.

Цього разу вже стареньку привела сусідка, за що й отримала порцію такої дяки, що в неї аж мову відібрало. Але не на ту донечка рота розтулила. Сусідка була жінкою дієвою і, взявши в руки телефон з камерою, почала чатувати на східцях біля квартири старенької. Ось донька відчиняє двері й каже завчено:

– Йди куди хочеш. Набридла!

Бабуся виходить з квартири, а донька зачиняє за нею двері.

Сусідка відразу завела стареньку Таїсу до своєї оселі і кинулась вишукувати її сина. Він інколи приїздив, вітався, але де той проживає, сусідка не знала. Ох,...