СИН ДО ВІНЦЯ, А ДОНЬКА ДО КІНЦЯ

От саме між сміттєвим баком і стіною бабця Тая зробила собі лежачок. Хоч і мало що взагалі розуміла у свої дев’яносто, та місце собі облаштувала справді доброт­не. Звідкись притягла старий матрац, обгорнула його цератою, зверху простелила пальтечко (знай­шла у смітнику), збоку поставила табурет, який хтось викинув, і акуратно склала на ньому речі.

Удень сідала на лавку біля під’їзду. Жваво віталась із сусідами, які бігли кудись у своїх справах, а ввечері за старою пам’яттю підіймалась до квартири. Донька, як завше, без зайвих слів впускала маму, годувала і відправляла на нове місце проживання – до сміттєвого бака.

Хто знає, скільки бабця так прожила, але одного дня її там побачила незнайомка. Жінка зупинила машину, підійшла викинути якийсь дріб’язок і отетеріла. За баком сиділа старенька. Чистенька така, і вираз обличчя в неї блаженно-дитячий. Одразу видно, що не безхатько. Може, заблукала? Заговор...