СИЛА ПОЛИНУ

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

(Продовження).

Наступного дня готувалися зустрічати Громові свята, які завжди припадали на кінець липня і починалися Русальною стрічою…

Місто, розташоване в місці з’єднання ріки та моря, від самого ранку радісно гульботіло. Адже настав особливий день літа – Русальна стріча! Звичайні мешканці села цього дня нічого не ловили у воді, не купалися у природних водоймах і не обтяжувались якоюсь важкою працею. Навіть прибирали й готували їжу за традицією лише в переддень свята. А на саме свято всі тільки плавали в човнах один до одного в гості зі смачненьким, їли, пили й веселились. А ввечері кидали у воду фрукти та лили вино, щоб «улестити русалок», як перелякано казали одні, або щоб «повеселити русалок», як, підморгуючи, казали інші.

А травниці-студентки на цей день мали свій клопіт. Бо мусили весь день ходити «по хатах» і дарувати господарям духмяні жмутики полину, який ті підвішували під стріхами, розкладали на підвіконня і прикручували до хвірток на всі Громові свята, аби відганяти русалок, які виходили в цей період з води. Ще окремий жмутик такого полину господині зберігали до наступного полинодарування на Громові свята як оберіг від грози. Тримали його на печі, щоб у разі потреби окурювати хату, щоб блискавка не влучила. Проте на Русальну стрічу господарі не тільки приймали дари від травниць, а й виносили їм свої. За традицією, урочисто передавали їм квіти та різнокольоровий бісер, який був потрібен травницям, щоб проводити нічні ритуали. Але поки був день, то господарі ще намагались щедро пригостити травниць різними смаколиками.

– Ти сьогодні вночі не гуляй! – попросила Гната Даринка, коли разом з іншими травницями її запросили у двір садиби Арчика, у якого Гнат гостював.

– Нормально! Ти гулятимеш, а я ні? – засміявся хлопець, обіймаючи Даринку й притискаючи до себе.

– У мене робота така! Обов’язок травниці!

– Ходити «по хатах», їсти, пісень співати та вночі танцювати? – знизав бровою Гнат, не випускаючи з обіймів Даринку.

– Багато важливих обрядів іще проводити! – гордо задерла носик Даринка. – Кажу, сиди вдома – значить, сиди! Про тебе ж піклуюсь!

– Щоб нічого непотрібного не побачив?

– Щоб від русалок вберігся!

– Ну, гаразд…

До вечора ходили травниці «по хатах», а як зійшли зорі, то вони у своїх човнах під співи почали плавати поміж островів, граційно кидати у воду квіти та щедро сипати бісер. Травниці після цього обряду, за традицією, до ранку катались, розділившись на менші групки, й танцювали у своїх човнах з обрядовими примовляннями, яких не мали чути прості люди. Бо всі прості люди вночі мали сидіти у дворах. А тих, кого вони зустрічали на водяних вулицях Вилкового, травниці закидували призапасеними на цей випадок морськими горіхами. Такими колючими, що, потрапивши під їхній обстріл, люди мали б наступного разу берегтись і не швендяти вулицями в таку ніч. Серед містян існувала думка, що то так травниці карають за недотримання обрядів і традицій. Але травниці знали, що в такий спосіб оберігають від русалок людей.

Пропливаючи у своєму човнику під зоряним небом, Даринка відчула, як її волосся засмикав поривчастий вітер, на обличчя й руки почала накрапати дрібна мжичка і в ніс увірвався запах озону. А піднявши голову і вдивившись у далечінь, помітила чорнильні хмари, які починали наповзати десь із півдня, повідомляючи про себе поки ще далеким громом. Недарма прийдешні свята називали Громовими. Дуже швидко зорі затягнуло хмарами, і блискавки почали освічувати все довкола. Різко почалася злива. Здійнялись високі хвилі, однією з яких човник Даринки віджбурнуло від інших і почало відносити до відкритого моря. Але зненацька звідкілясь з’явився човен Гната. Хлопець наздогнав Даринку і пересадив її у свій човен з навісом.

Гнат палко обійняв дівчину, а вона запитала:

– Ти що тут робиш? Наказала ж не виходити…

– Засумував за тобою. А тут іще через квадрокоптер побачив, як гроза до тебе наближається… Легенький швидкісний човник про всяк випадок був уже напоготові.

Аж раптом їхній човен струсонуло, з усіх боків з’явились русалки, заголосили, як збожеволілі оперні діви, й закидали Гната, схоже, не простими водоростями. Бо, оплетений ними, він упав на дно човна і затрясся, мов у пропасниці.

– Ви що робите, болотяні? – аж скипіла від обурення Даринка.

– Він буде наш! – загомоніли хором русалки.

– Чого це?!

– Ми його обрали бути одним із нас! Від нашого співу й тих чарівних водоростей Гнат уже мав до нас стрибнути у воду, але він того не зробив. Ти, певне, йому кудись полин приладила, тож він і ослухався нашої магії! Віддавай Гната сама! Бо інакше він не оговтається! Отак і труситиметься, скільки сил вистачить! Як думаєш, наскільки Гната вистачить, якщо не зможе ні їсти, ні пити? Пожалій хлопця і віддай його нам!

Даринка нічого не відповіла, тільки впала на коліна поруч із Гнатом і обій­няла його, намагаючись словами, якими заспокоюють дітей, повернути його до тями. Хлопець трохи не так різко почав сіпатись, але напад не минув. Даринка міцніше притисла Гната до себе і відчула обриси малесенького мішечка на шкіряному шворочку в нього на грудях під лляною сорочкою. Гнат досі носив мішечок із полином, який Даринка поспіхом про всяк випадок накинула на нього ще вдень зі словами «То оберіг від русалок!».

«Це як сильно вони захотіли Гната собі, що взялись використовувати таку рідкісну русальну магію? Але і земні відьми не лише обереги можуть майструвати!» – подумала Даринка та, зірвавши полин із шиї Гната, різко сіла.

Очі її засвітилися, наче захопивши частину світла блискавки та віддзеркалюючи його. Даринка знайшла запальничку, скрутила частину сухого полину й підпалила. Сивий дим заполонив простір під навісом човна. Русалки з довгим мокрим волоссям, які заглядали в човен, уже майже залізши в нього, сахнулись і попадали назад у воду з криками «Віддай нам його!».

Але Даринка вже того не чула, промовляючи таємні слова над Гнатом. Потім роздмухала кінчик скрученого підпаленого полину. Вогняна цяточка на тому кінчику запалала яскравіше. І ту цяточку Даринка втиснула в долоню Гната, випалюючи давні символи. Закінчивши ритуал, дівчина прошепотіла останні слова замовляння. Узявши руку Гната, побачила, що випалене вже затягнулося шрамом, а сам він, не сіпаючись, із рівним диханням мирно спить. Даринка, незважаючи на шалену грозу за межами човна, відчула полегшення і радість. Бо усвідомила, що старовинний ритуал вдався. Такі шрами від полину, схожі на гартування залізом, не тільки мали лікувальний ефект, а й у подальшому охороняли від різних магічних хвороб.

У русалок, які крутилися біля човна та зверхньо хмикали, аж личка повитягувались та очі з хитро примружених на здивовано круглі перетворились.

– Тепер із вами розправлюся! – обернулася до них Даринка.

– А все-таки віддай нам Гната! – заголосила половина русалок. Навіщо він тобі? Ти ж хочеш бути сильною травницею! А вас вчать, що задля того треба цноту берегти! – заголосила кирпата русалка.

– І звідки таке дізналася? – хмикнула Даринка.

– Та від нудьги ваші лекції слухаю в очереті біля острівця-лекторії! Рік у рік те саме, але ж… – різко затулила рота обома руками русалка.

– І що «але»? Так дивишся, наче є що додати, – примружилась Даринка.

– Немає!

– А мені є! – стрепенулася інша русалка із сумними очима. – Вам не все кажуть! Кажуть, що кожна відьма є жінкою і як частина природи має коритись її законам. Але не кажуть, що відьма може ці закони змінювати. І контролювати не тільки процеси, які відбуваються з нею в усіх сферах, а й вплив цих процесів на неї.

– Тобто? – насупилась Даринка.

– Тобто, втрачаючи цноту, відьма може не лише не втратити, а й примножити свої відьомські сили! Ви, сухопутні відьми, не знаєте, як підживлювати свою відьомську енергію за допомогою чоловіків!

– Може, хтось і знає як, хоча нас цього не вчать. Але ви не думали, що, може, ми не хочемо їх виснажувати так, як ви?

– Як же ми вам заздримо! – завила сумноока русалка.

– Чому?

...

Дякуємо за вашу передплату онлайн!