ШУЛІКУНЧИКИ

Моє дитинство минало в маленькому військовому містечку. Весь вільний час я проводив із друзями, гуляючи в будь-яку погоду. Що ж іще було робити в лихі дев’яності, коли батькам доводилося гарувати на двох роботах, щоби прогодувати нас? Одне місце ми відвідували особливо часто. Називали його «Зелене море», бо вода в ньому стала яскраво-зеленою через густу твань.

Насправді це була величезна калюжа, яка утворилася на пустирі в покинутому кар’єрі. Дорослі туди не заходили. Тут було наше дитяче царство. Я та ще шестеро хлопців збудували на березі цілу корабельню і там виготовляли кораблики зі старих газет, рекламних буклетів чи виборчих листівок. Вітрило робили із серветок чи носових хусточок. Дно, шви, згини та бортики ще заливали воском чи парафіном. Тож кораблики з пиками кандидатів, назвами партій чи із заголовками на борті були дуже мальовничими. А найбільшою забавкою було зарядити камінчиками іграшкові гармати та позмагатися, хто більше тих корабликів потопить.

Одного разу мій кораблик прибило до берега. Я захотів забрати його додому, а потім знову пустити на воду. Він був глибоко у воді. Коли я підняв кораблик, з нього чкурнуло чотири маленькі жабки. Мій друг Петрик спіймав одну і показав мені. Інший хлопчик, Агафон, раптом вигукнув:

– Дивіться! У неї червоні очі. Та хутро…

– Та що ти верзеш? – перебив його я. – У жаб нема хутра. Це ж земноводні.

– А ти сам подивись, – обурився Агафон.

Раптом Петрик зойкнув, бо жабка вкусила його за палець і стрибнула назад у воду.

Наступного ранку я прийшов на озеро і присів над краєм води. Довго дивився в її зелену товщу. Там плавали ще маленькі жабки. І вони пищали. Деякий час я просидів, спостерігаючи за ними, як зачарований. Але раптом ноги заковзали по багну і твані, і я впав у воду. На крики прибігли хлопці, витягли мене з води. І я відразу побіг додому, бо у квітні ще холодно. Як і хвилювалися батьки, я захворів. Коли лежав у ліжку, страждаючи від жару, почув хлюпання води у ванній. Батьки спали в іншій кімнаті, нічого не чули. Я ледь спромігся встати з ліжка та пройти до ванної кімнати. І застиг від жаху. Вода лилася у ванну та раковину, які були закорковані. Жабки стрибали у воді. Вони здавалися більшими, вже завбільшки з мою долоню. Тепер я чітко бачив їхні тіла, вкриті сіро-зеленим хутром. Вони пискнули та стрибнули до мене. Гострі зубки впилися в мою ногу, я заволав і побіг у коридор. Батьки прокинулися та виглянули спитати, що сталося. І тут з ванної кімнати почулися гуркіт та хлюпання. Я застиг, а тато забіг і заволав від люті. Я зайшов і ледь не впав. Поличка з пастами та щітками, шафка з кремами – все це впало у воду.

– Паскудник! – закричав батько. – Це ти все накоїв?

Я замотав головою.

– Якби ти не був хворий, я б тобі ременем всипав.

Мати заспокоїла батька, сказала, що я не винен, а це може бути полтергейст. Про це на телебаченні розповідали й у газеті писали.

Я пішов...