З поштової скриньки

У вересні, мабуть, усі хоча б на мить стають школярами. Навіть сивочолі згадують дитинство та свої шкільні роки. От і я не виняток. У мого покоління, дітей Другої світової війни, дорога до знань була непростою і у переносному, і у прямому сенсах. Я жив на великому хуторі. І хоча у нас було понад 60 дворів, школи не було.

Автобусів, маршруток не було. Мешканці пересувались здебільшого пішки, кінними упряжками для виробничих процесів або велосипедом.

З нашого хутора, де було понад шістдесят дворів, серед покоління Другої світової все ж вивчилось п’ять вчителів. Троян Ніна Федорівна все життя провчила місцеву малечу в початковій школі. Була вчителькою, мамою, помічницею, порадницею і для учнів, і для батьків.

Інші працювали в різних місцях України.

Діставатись до школи доводилось по грузькій, ґрунтовій дорозі, а взимку – по глибоких снігах. Адже дороги бували заметені снігом і лише вгадуєш напрям...