ЩАСЛИВА НАПЕРЕКІР БАТЬКАМ

ЧИТАЙТЕ ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ НА STORRISS

Я так міцно дрімала в комфортабельному автобусі, що й не зауважила, як уже вирушили з Варшави. Поруч сіла жінка приємної зовнішності, стараючись не розбудити мене. За декілька хвилин до неї зателефонували, і жінка якомога тихіше відповідала чоловікові: «Уже їдемо… біля жінки… не хвилюйся… водія попередила… так, усе є…».

«Банальні відповіді тим, хто за нас переживає», – подумала я, не розплющуючи очей. Але моя конспірація виявилася невдалою, бо розсміялася: я почула характерне слово з нашого діалекту, яке трапляється вкрай рідко. Моя сусідка запитала в телефон, чи посмажили діти мандибурку. Я завжди регочу із цього слова, яким називають картоплю у свекрушиному селі. Довелося після прохання вибачити пояснити сусідці свою некоректну поведінку, на що жінка теж розсміялася, мовляв, і її це слово спершу веселило, згодом звикла до нього. Ми розговорили...

Дякуємо!