СЕЗОН МОРОЗИВА

Додому Мар’яна допленталась зовсім змученою, відвідавши дорогою продуктові магазини. На неї чекала кухня, перевірка доньчиного домашнього завдання і купа дрібних справ. Восьмирічна донечка та чоловік навперебій розповідали, як минув їхній день. Мар’яна ні на що не проміняла б ці хвилини сімейного затишку. Поки всі вгомонилися, досить пізно було братися за каталог: ані сил, ані бажання.

– Знаєш, мамо, моя подружка Катруся їде з батьками на море, – поділилася донечка, засинаючи.

– Море, це – чудово. Порадій за Катрусю, побажай їй гарного відпочинку, – Мар’яна поцілувала доньку й теж скоро пішла спати.

– Море, хвилі, каталог, морозиво... – шелестіло в голові, поки свідомість не покинула її.

Мар’яна Орестівна напівлежить у шезлонгу під великою пляжною парасолькою. На колінах книга – модний роман про кохання, на голові – стильний солом’яний капелюх із широкими крисами, пов’язаний тонкою хусткою в тон купальника. Купальник сидить ідеально, пасує до кольору очей. Дорогі окуляри виблискують на сонці. Ніжками в нових кроксах Мар’яна відкидає мокру гальку. Офіціант на маленькій таці приносить їй коктейль із м’ятою і лаймом. Свіжий манікюр із камінчиками на тонких пальцях, якими вона бере келих зі шматочком цитруса, насадженим на край, додає радості. Запітнілий кришталь приємно холодить руку, кубики льоду переливаються у променях. Засмаг­лий брюнет із сусіднього шезлонга дарує їй осяйну усмішку...

– Який несмак і, взагалі, штамп, – обурився внутрішній голос.

– Тш-ш-ш, замовкни, я насолоджуюся, – зашипіла на нього Мар’яна, не прокидаючись, – не заважай!

Мар’яна Орестівна йде пляжем, елегантно притримуючи рукою капелюх. Фігура її бездоганна, дов­ге хвилясте волосся майорить, підхоплене легким морським бризом. Тепловими точками на потилиці вона помічає вивернуті чоловічі шиї та захоплені погляди. Але байдуже, вона все про себе знає. Її мета – пляжне кафе і холодильник з морозивом. Вона наближається, гарно відбиваючись тонким профілем у дзеркальних вітринах. Уміст холодильника вражає широким різноманіттям асорти­менту.

– Що у нас тут?– маркетологиня пробіглася поглядом по кольорових етикетках.

Соковитий кавун, звісно, червоний – морозиво із запахом літа. Мар’янка заплющила очі. Згадала приємний хрускіт, з яким тріскається грубезна шкірка, звільняючи ароматну м’якоть, коли ніж завдає безжального удару. Стиглі кавуни розпадаються від одного точного руху. Подумки побачила свою замурзану фізію в момент, коли скибка від вуха до вуха торкається обох щік, поки вигризаєш найсолодшу середину. Молоді батьки й безтурботні шкільні канікули.

Зеленкуваті кульки фісташкового морозива, трохи легковажні, але смачні-пресмачні й чудово освіжають у полуденну спеку.

А ось і фаворит – морозиво з лісовими ягодами. Весь набір: чорниця, суниця, малина, ожина. Ковтаєш шматочок морозива і наповнюєшся запахом лісу, співом пташок і сонячними променями, що пробиваються крізь рясне гілля. Тіниста прохолода спекотного дня.

– Може, досить? – буркнув у голові незадоволений коментатор, – мені на пляжі більш сподобалося.

– Не заважай, бачиш, я працюю, – Мар’яна Орестівна придушила бунт у корені. – Це ж наш майбутній каталог, краще запам’ятай.

Наступний смак у лінійці – кокосове молоко. Райська насолода на тропічному острові. Засмагла красуня під струменями водоспаду. Високий широкоплечий блондин пірнає у воду зі скелі...

– Господи, шаблон шаблонів, – зітхнуло внутрішнє Мар’ян­чине «Я».

– Маю збільшити цільову ауди­торію, – відрізала маркето­логиня.

Дівчина піднесла до рота кокосовий горіх і почала жадібно пити. Молочні струмки збігають її обличчям, змішуються із прохолодою водоспадних бризок. Плавець уже наближається. Мокре волосся і одяг липнуть до сильного молодого тіла...

– Стоп! – сказала собі Мар’яна Орестівна, – щось не те і пити дуже хочеться.

– Отож! – погодився внут­рішній голос.

– Зачекай, іще трохи подумаю, – Мар’янка занила, як дитина, – чесно, трохи.

Традиційний подвійний смак «Полуниця і банан». Слинки течуть, як і вимагав шеф. Пружна рум’яна полуниця з вологими краплинками на яскравому боці так і спонукає: «З’їж мене!», а банан такий корисний, такий сильний, такий великий...

– О! Йой!!! – заверещало в голові у Мар’янки і вона прокинулася. У роті справді пересохнуло.

Вона тихенько, щоб нікому не заважати, взяла ноут і влаштувалася з ним у кухні. Треба швиденько все занотувати, поки не забулося. Це ж готове напов­нення каталогу – описи смаків морозива та кольори розділів. За пів години натхненого писання, коли Мар’яна вже редагувала текст, у кухню пробрався сонний чоловік. Обіймаючи кохану за плечі й цілуючи її за вушком, він промурчав:

– А що тут у нас таке смач­неньке?

– Коли ти встиг прочитати? Як думаєш, вийшло «смачно»? – Мар’яна обернулася, дивлячись запитально.

– Що треба прочитати? – чоловік, не розплющуючи очей, запустив руку в її густе волосся і продовжив покривати кохану поцілунками.

Мар’яна, згадавши себе в шезлонгу, в капелюсі та у водоспаді (хоча ні, у водоспаді була мулатка), охоче прикрила кришку ноутбука.

Наступного сонячного ранку в прекрасному настрої, невиспана, але щаслива, Мар’яна Орестівна прийшла на роботу. Охоронець пан Михайло зробив їй комплімент:

– Маєш чудовий вигляд, Мар’яночко!

– Дякую, пане Михайле! Погода прекрасна, сонце, літо! Продажі зараз злетять.

Внесли з Оленкою правки в каталог, швиденько замінили кольори розділів, з’їли ескімо, куплені по дорозі, і сіли, чекаючи шефа. Він не забарився, передчуваючи розправу.

– Ну?..

– Ось, будь ласка, прошу подивитися.

Поки директор роздивлявся новий макет, читав описи й гортав сторінки, Мар’яна уважно спостерігала за його реакцією. Спочатку вигляд він мав здивований, потім усмішка пробігла очима, тоді, вже не стримуючись, задоволено промовив:

– Ну ось же, можете, коли хочете! Молодчини!

І побіг до магазину по морозиво, щоб не захлинутися слиною.