СЕЗОН МОРОЗИВА

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Директор холодокомбінату заполонив своєю масивною фігурою майже весь кабінет. Олег Петрович був схожий на громіздкого ведмедя Балу з мультика про Мауглі. У спокійному стані – добродушний, іронічний, зараз він не на жарт гнівався, що не передбачало нічого доброго. Розмахуючи роздрукованим макетом останнього каталогу морозива, він загрозливо нахилився над Оленкою, вимагаючи показати йому електронну версію.

Оленка – дизайнер новий, упродовж декількох останніх тижнів розгрібала завали, які залишив, звільнившись зі скандалом, її попередник. Тендітна світленька дівчина мала вже зеленкуватий відтінок, адже працювала по десять-дванадцять годин, адже каталог продукції «горів синім полум’ям». З іншого боку над Оленкою нависла Мар’яна Орестівна – головний маркетолог і безпосередній її керівник, намагаючись буквально грудьми захистити дівчину. Молода, трохи за тридцять, дуже амбітна, вже досить досвідчена в роботі на керівних посадах, Мар’яна Орестівна здаватися без бою не планувала.

– Мені категорично не подобається, – гортаючи каталог, ледве стримуючись і обираючи пристойні слова, шипів шеф. – Що це за колір?

– Це теплий молочний колір, символізує натуральність нашого продукту, отже, якісне морозиво зроблено зі справжнього молока та масла, – парирувала Мар’яна.

– Чому тло таке блякле? Каталог продукції – це робочий інструмент. Він мусить вразити, щоби вплинути на рішення потенційних покупців. Розгорнувши його, люди мають захлинутися слиною. Нехай у мозку після перегляду пульсує лише одна думка: «ХОЧУ! ХОЧУ! ХОЧУ!». Щоб оптовий клієнт бігом телефонував у відділ продажу й замовляв вагон ескімо.

Олена так і побачила ці «ХОЧУ!» – червоним пульсуючим CupsLockом, і пригнулася нижче. Над її головою літали блискавки та гримів грім. Опоненти зі­йшлися в жорсткому спарингу. Директор явно надихнувся протистоянням і енергійно мовив:

– А потім клієнт має подумати: «Хочу ще!». І записати телефон відділу продажу на своєму холодильнику, щоб замовляти по вагону морозива щодня. Ось так працюють маркетологи!

Останню фразу він кинув даремно. Мар’яна Орестівна чудово знала, як мають працювати маркетологи. Вона могла взимку продати сніг потенційним покупцям. А також володіла широчезним діапазоном прийомів із приборкання начальства від ляскання віями з виразом «баба-дура, що тут скажеш» до гримання папкою по столу зі словами «Тут нема чоловіків і жінок! Ми – колеги! Наведіть ваші аргументи!». Ось і зараз вона вибрала зі свого арсеналу ефектну позу «Ніколи не здавайся!» (одна нога попереду, руки в боки, голова гордо піднесена) і приглушеним голосом, значно тихішим, ніж за секунду до того, трохи розтягуючи слова, як заклинатель змій, щоб обволокти ними супротивника, промовила:

– Шановний (із цього слова розпочинаються всі скандали в маршрутках) Олеже Петровичу! Цей каталог розробляв попередній дизайнер, який, якщо пам’ятаєте, звільнився через ваші суперечливі розпорядження в розпал сезону. Олена наразі сама виконує неймовірний обсяг роботи у стислі терміни. Подивіться на неї – рідні вже забули її обличчя. Дайте нам час – і все буде «люкс», на вищому рівні, – й зробила невеликий крок у напрямку директора.

– Мар’яно... Орестівно! Мені потрібні продажі, склад треба звільняти, свіже морозиво скоро не буде де складувати. І погода дощова, як на зло.

Сказав це він уже значно спокійніше, але про всяк випадок зробив невеликий крок назад. Мар’яна знала цей закон природи: у спеку продаж морозива зростає, в дощ – різко падає. Вона чудовий маркетолог, ось тільки погоду замовляти не може, поки що, хоча...

– Я дивилася прогноз на наступний тиждень – обіцяють справжнє літо.

Опинившись на безпечній відстані, шеф додав:

– І смаки в описах презентуйте гарно. Напишіть туди смачні тексти.

Мар’яна поморщилась. Вона терпіти на могла, коли про текст говорять «смачний». Чомусь підсвідомість підсовує вираз «смачно сплюнув». Але сперечатися не стала. Тихо й переконливо запитала:

– Три дні?!

– Один! – вигукнув уже з дверей Олег Петрович, знову перетворившись на миролюбного мудрого Балу. – І сайт оновіть відповідно!

Оленчині окуляри блиснули, як оптичний приціл на сонце. Шеф розсудливо зник у коридорі, поки його не застрелили вбивчим дівочим поглядом.

– І? Що робимо? – запитала Оленка.

– Не поспішай виконувати, бо правила змінюються під час гри. Директор може передумати. Наразі додому. Ранок від вечора мудріший – трава за солому зеленіша.

Додому Мар’яна допленталась зовсім змученою, відвідавши дорогою продуктові магазини. На неї чекала кухня, перевірка доньчиного домашнього завдання і купа дрібних справ. Восьмирічна донечка та чоловік навперебій розповідали, як минув їхній день. Мар’яна ні на що не проміняла б ці хвилини сімейного затишку. Поки всі вгомонилися, досить пізно було братися за каталог: ані сил, ані бажання.

– Знаєш, мамо, моя подружка Катруся їде з батьками на море, – поділилася донечка, засинаючи.

– Море, це – чудово. Порадій за Катрусю, побажай їй гарного відпочинку, – Мар’яна поцілувала доньку й теж скоро пішла спати.

– Море, хвилі, каталог, морозиво... – шелестіло в голові, поки свідомість не покинула її.

Мар’яна Орестівна напівлежить у шезлонгу під великою пляжною парасолькою. На колінах книга – модний роман про кохання, на голові – стильний солом’яний капелюх із широкими крисами, пов’язаний тонкою хусткою в тон купальника. Купальник сидить ідеально, пасує до кольору очей. Дорогі окуляри виблискують на сонці. Ніжками в нових кроксах Мар’яна відкидає мокру гальку. Офіціант на маленькій таці приносить їй коктейль із м’ятою і лаймом. Свіжий манікюр із камінчиками на тонких пальцях, якими вона бере келих зі шматочком цитруса, насадженим на край, додає радості. Запітнілий кришталь приємно холодить руку, кубики льоду переливаються у променях. Засмаг­лий брюнет із сусіднього шезлонга дарує їй осяйну усмішку...

– Який несмак і, взагалі, штамп, – обурився внутрішній голос.Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!