СЕЗОН КОХАННЯ

«Стук-стук-стук» – після цього звуку молоточка сезонне шепотіння в залі припинилося.

– Надається слово Захиснику Кохання. Це він ініціював звернення до нашого правосуддя з питанням створення Сезону Кохання – п’ятого сезону року як підтримку вищих сил для людей, які мріють і хочуть закохатися, але їм завжди чогось бракує: часу, впевненості, цілеспрямованості, – голова повернув голову до великого екрана, який висів зліва від його величезного стола.

– Добрий день, Ваша Світлосте. Добрий день, поважна спільното. Добрий день, Ярославо, – звернувся Ярослав по черзі до всіх присутніх. – Відверто, досі не розумію своїх опонентів щодо заборони створення Cезону Кохання для людей, – пристрасно та водночас виважено промовив Яро­слав. – Хіба кохання не найбільший ресурс людини? Кохання надихає на творчість і великі справи. Воно лікує душу, робить сильнішим. Завдяки коханню народжується життя, а отже, це сила, яка несе сенс, – він говорив пристрасно, натхненно, виважено. Говорив так, ніби промова йшла від серця. – Створивши додатковий сезон, Сезон Кохання, люди отримають величезний бонус. Цей сезон своєю атмо­сферою надаватиме людям віру у свої почуття та силу, щоб життя наповнювалося світлими та яскравими фарбами…

– Ваші п’ять хвилин вичерпано, будь ласка, стоп, – зупинив голова позивача і повернув голову до екрана, який висів напроти Захисника Кохання. – Вам слово, Яро­славо, – надав дозвіл на промову прокурорці в цій справі.

– Добрий день, Ваша Світлосте. Добрий день, пані присяжні. Доб­рий день, Захиснику Кохання. Я проти витрачання ресурсів на цей проєкт, – її голос прозвучав як виклик.

– Ти знаєш, що кохання в’яне, як твоє листя? – звернулася вона до Осені.

– А Ти, Зимо! Скільки разів ти була свідком самотності після цієї любові?

– Кохання приносить ревнощі, зради й втрати. Через кохання люди втрачають розум, руйнують сім’ї, навіть починаються війни. Воно нетривале: зранку – кохають, ввечері – ненавидять, завтра – забувають.

– У вас, пані прокурорко, є докази цих злочинів? – голова перервав спіч Ярослави.

– Звичайно! Просто факт з історії! – дівчина посмикала чорний комірець на своїй сукні, начебто він заважав їй дихати. – Троянська війна розгорілася через жінку – прекрасну Олену. Вона була дружиною спартанського царя Менелая, але троянський принц Паріс викрав її. Далі, – Ярослава підняла вгору вказівний пальчик, – Менелай, зраджений чоловік, закликав інших грецьких царів собі на допомогу, й розпочалася десятирічна війна між греками та троянцями. Тобто фактично причиною війни стало кохання та пристрасть.

– Ваша честь! – Ярослав підняв руку. – Можна уточнення?

Голова мовчки кивнув.

– Щодо війни між греками та троянцями. Це лише міф. Надайте, будь ласка, пані Ярославо, докази, що війна розпочалася через кохання.

Прокурорка почала нервово покусувати вуста.

В залі запала тиша.

– Не треба тягнути час, – вступився за кохання голова, – доказу цього не існує.

У кріслах присяжних в очікуванні розв’язки сиділи чотири пори року. Осінь поправляла шарф, Зима дивилася холодним поглядом, Весна нетерпляче крутила квітку в руках, а Літо всміхалося сонячно, але з недовірою. Прокурорка щойно закінчила промову про небезпеку кохання. Настала тиша.

Голова:

– Захиснику, ваше останнє слово.

Ярослав глибоко вдихає. Його голос спокійний, але сильний:

– Так, кохання приносить біль. Але скажіть, поважні сезони року, чи є хоч один із вас, хто не знає, що біль – це теж доказ життя? – Поглядом обводить усіх. – Без зими ми не цінували б весну. Без ночі не чекали б світанку. І без кохання – чи знали б ми, що таке справжня радість?

Весна тихо киває, але мовчить.

– Пані Ярослава припускає, що через кохання починалися вій­ни, – мовить Ярослав. – Але ж і пісні, і вірші, і міста, і мости, і подвиги народилися теж завдяки йому. Кохання – це не ворог, а вогонь. Його можна використати для руйнування, але ж можна й для світла.

Літо схиляє голову, ніби погоджуючись.

– Ви – сезони. Ви вчите людей жити в ритмі природи: змінюватися, чекати, розквітати, збирати плоди. Але кохання – це єдиний ритм, що звучить крізь вас. Воно приходить і взимку, і восени, і влітку, і навесні. То чому ж не дати йому власний простір? Чому не визнати його так само вагомим, як вас?

Зима стискає руки, але не заперечує.

– Я не прошу створити утопію. Я прошу лише визнати правду: кохання було завжди. Просто ви його не називали сезоном. Настав час. Бо без кохання всі інші сезони – лише календар, а з ним вони стають історіями людських сердець.

Голова нахиляє голову:

– Присяжні, ваш вердикт?

Чотири сезони обмінюються поглядами. Потім Осінь підводиться:

– Ми довго сперечалися. Але сьогодні визнаємо: п’ятий сезон має право на існування. Це – Сезон Кохання.

У залі чути зітхання, усмішки, навіть сміх. Ярослав аплодує.

Тепер Світ стане обертатися інакше, бо між снігом і квітами, між літом і дощами буде Сезон Кохання…

Ярослава прокинулася з відчуттям, що щойно повернулася з важливого засідання. Судова зала зникла, але слова про п’ятий сезон ще відлунювали в її голові. Вона лежала кілька хвилин нерухомо, дивлячись у стелю, і раптом усміхнулася: так, може, кохання справді заслуговує на власний сезон – не календарний, а людський.

«А що, як він починається тоді, коли ми самі відкриваємося? – подумала вона. – Не з весною, не з осінню, а з бажанням. Бажанням кохати і бути коханими».

На календарі – перше вересня, згадала дівчина сьогоднішню дату.

Вона підвелася з ліжка, розтріпала пальцями своє коротке темне волосся, розсунула фіранки й впустила світанкове світло до кімнати. Сонце торкнулося її обличчя, і дівчина відчула щось нове – ніби в ній народжувалася власна весна. Цікаво, що ця весна – в осені.

Ярослава глибоко вдихнула й відчула, що це і є той перший подих п’ятого сезону – Сезону Кохання, який не записаний у календарі, але народжується всередині неї.

«Може, саме цього мені бракувало? – подумала вона. – Не вірити у випадкові збіги чи невдачі, а створювати власну атмосферу?»

Може, час настав спробувати ще раз?

Вона відповіла собі усмішкою і пішла варити каву.