Людські долі

За вікном вагона електрички, яка мчала до столиці, пролітали невеселі листопадові краєвиди, що западали в душу сірістю, буденністю і втомою. Безлисті дерева сумно споглядали на синьому небі білі пухнасті хмаринки, що швидко пливли під натиском шибайголови-вітриська, який бавився ними, неначе мала дитина надувними кульками. Невелике озерце збоку біля залізниці відбивало на своїх водах холодну небесну синяву. А вітрисько-зірвиголова гнав його поверхнею мерехтливі хвильки. Сонечко розсипало своє золоте проміння на воді, і створювалось враження, що на вершечках хвильок мерехтять різними зеленими і синіми відтінками розсипи аквамаринів, берилів, сапфірів та сріблясто-білих смальтинів.

Ярина сиділа біля вікна й споглядала сумний і непривітний осінній пейзаж. Вона поверталась із батьківського дому на роботу. Ось уже шість років вона живе в гамірній столиці. Винай­має житло і працює далеко від батьків, б...