З поштової скриньки

За місцем попередньої дислокації котики (українські військовики) сплатили комуналку (бо чемні котики завжди так чинять), навели лад за собою і, оскільки їхали ближче до зони спеки, залишили місцевим людям козу, яка прибилася до них торік, і кота Санька, якого знайшли в кущах на роботі. Ну, і трохи провізії. Для кота.

– Дак тут же на год трьом людям прожить стане! – мало не розплакалась бабуся. – А ви ж тіко кота оставляєте.

– А Саньок майже людина, боєць, – засміялися хлопці. І поїхали.

Про кота. Саньок – лагідно, пов­не ім’я Санстанція. Бо відзначився цей кіт тим, що, поки вивели з нього блохи, Саньок привчився купатися і нахабно ломився з хлопцями в душ. Спав тільки на чистому ліжку, їв лише з помитої миски і люто ненавидів брудні берці. Настільки, що, коли хлопці ставили їх сушитися в рядок біля пічки, Саньок скидав із лавки всі, які були в болоті, а чисті зал...