САНСТАНЦІЯ

За місцем попередньої дислокації котики (українські військовики) сплатили комуналку (бо чемні котики завжди так чинять), навели лад за собою і, оскільки їхали ближче до зони спеки, залишили місцевим людям козу, яка прибилася до них торік, і кота Санька, якого знайшли в кущах на роботі. Ну, і трохи провізії. Для кота.

– Дак тут же на год трьом людям прожить стане! – мало не розплакалась бабуся. – А ви ж тіко кота оставляєте.

– А Саньок майже людина, боєць, – засміялися хлопці. І поїхали.

Про кота. Саньок – лагідно, пов­не ім’я Санстанція. Бо відзначився цей кіт тим, що, поки вивели з нього блохи, Саньок привчився купатися і нахабно ломився з хлопцями в душ. Спав тільки на чистому ліжку, їв лише з помитої миски і люто ненавидів брудні берці. Настільки, що, коли хлопці ставили їх сушитися в рядок біля пічки, Саньок скидав із лавки всі, які були в болоті, а чисті залишав. Про шкарпетки в кутку – окрема історія, бо їх кіт уважав лотком.

Міг поскидати зі столу немитий посуд і також сприйняти за лоток невипраний одяг.

Словом, господарем у хаті, де мешкали хлопці, був кіт.

Тому, передислокувавшись, дехто із хлопців зітхнув з полегшенням:

– Ура! Нема Санстанції!

Минуло чотири дні. Хлопці обживались, паралельно виїжджаючи в поля на роботу, щоб «кропити ведмедок» (вбивати москалів): провели воду, встановили літній душ, придбали газову плитку і балон, балії для прання, поки пральки немає.

Але прати було ніколи, та й доб­ре, що літо: можна скидати брудне під навісом і на шматку бляхи на даху ґанку розкласти просушуватися берці після роботи.

І ось уночі підірвалися хлопці від гуркоту: щось гупало по металу. Вскочили в однострої, вхопили автомати, вибігли надвір, черговий уже ліхтариком світить на ґанку.

А ніч темна і тиха, чутно, як цикади співають, пахне чебрецем, полином та базиліком, небо зоряне, місяць світло блакитне розсипає. Лише звідти, де робота в хлопців, війна гримить.