РУДЕНЬКА БІЛОЧКА

Хлопець із дівчиною прийшли до парку десь опівдні. Спочатку посиділи на лавці біля ставка, спостерігаючи за лебедями та качками. Потім погуляли алеями та погодували білочок горіхами, а далі заглибились у лісову гущавину.

– Як тут гарно. Тихо. Спокійно, погода чудова: ні спекотно, ні холодно. А яке листя – багряне, охряне, жовте, червоне, зелене… Та хіба ж можна перелічити всі барви та відтінки осіннього лісу? – приказувала юнка.

Хлопець усе фотографував та милувався подружкою.

Дівчина підкидала опале листя, пританцьовувала, молоді пустували, смія­лися. Раптом юнка перечепилася, здивовано поглянула під ноги, злякано відсахнулася і, голосно зойкнувши, кинулась до хлопця.

Він обійняв дівчину і закляк: із купи опалого листя виднілась рука. Чи жіноча, чи дитяча. Така невеличка ручка, вже й закоцюбла. Мабуть, таки жіноча, бо на пальці – каблучка з камінцем. Юнак одразу зателефонував до поліції, невдовзі прибула слідча група. Місце злочину огородили, привезли і кінолога зі собакою. Дівчина захлиналася від сліз. Хлопець тримався і показував, де гуляли, що бачили, як натрапили на тіло.

Загибла – зовсім молода дівчина. Худенька, середнього зросту. Одяг дорогий, у вухах золоті сережки, на руці – коштовна каблучка. Немає ні документів, ні телефона.

Хлопець із дівчиною сказали, що загиб­лої не знають. Собака втратив слід іще на виході з парку. В тій частині парку, де знайшли тіло, камер спостереження не було. Тут усе заросло, то й люди гуляли рідко. Навіть собачники обирали більш облагороджену територію. Слідча група довго працювала, правоохоронці намагалися знайти бодай якийсь слід. Запросили дані з камер у центральній частині парку, з довколишніх вулиць, допитали охорону. Поки нічого.

У відділку слідчий одразу поцікавився: може, були заяви про зникнення дівчини. Заяви були, от тільки жодному опису бідолашна не відповідала.

Цієї суботи слідчий працював допізна: зачепила його ця справа. Ця молода гарненька дівчина чимось була схожа на його племінницю. Хай Бог милує. Загиблої не били, не ґвалтували, коштовностей з неї не зняли. То що сталося? Випадковість? Чи щось інше? Зараз найважливіше – встановити особу загиблої.

***

У суботу десятирічний Сашко ще від ранку не знаходив собі місця: його єдина люба сестричка Вероніка не прийшла додому. Вона у п’ятницю звечора казала йому, що йде зі знайомими в нічний клуб, а потім може заночувати у подруги. Ніка так інколи робила. Вона ж доросла: навчається в університеті. Наче нічого страшного у відсутності сестри не було, а малому стало якось лячно. За сніданком він поцікавився в батьків, де Ніка. Батько, як завжди, не знав, бо в нього безліч нагальних службових справ, а мама заспокоїла: «Ніка попередила, що піде до клубу, то може заночувати у подруги».

Ніби все гаразд, однак водночас млосно. Батько поїхав на роботу, бо як маєш свою справу, сам про все повинен потурбуватися. У батька амбіції: він – мультимільйонер, а прагне стати мільярдером, бо це почесно і, взагалі, йому так хочеться. У матері зранку благодійні справи. Їх же фотографуватимуть, писатимуть про них, то як це її не буде на глянці? Отак половину життя прожила і не чула про глянець, а от зараз: як же без нього? Хлопчина виконав усі домашні завдання, грався на комп’ютері, бавився з Мотею – улюбленим котом. Сашко ще кошеням підібрав його на вулиці. Кіт був плямистий, на носі теж – пляма. Щоправда, мабуть, десь у роду пробігав батько-британець, бо вушка мав пласкі.

Коли мати побачила кошеня, то зневажливо зморщила носика: «Якщо ти хочеш домашню тваринку, то візьмімо з виставки». Та хлопчик здійняв такий лемент, що приблуду залишили. І ніхто потім про це не пожалкував. Домашній улюбленець, яким дуже швидко став муркотик, був лагідним, спокійним та охайним. Його полюбила навіть вимоглива акуратистка домоправителька.

Хлопець чекав на Ніку. Ніхто в сім’ї не відводив йому стільки уваги, як сестричка. Вона, на відміну від матері, ніколи не забувала перед сном зайти до нього. А які казки розповідала, а скільки казок вони придумали удвох!.. Ніка пам’ятала, які його улюблені тістечка та цукерки, бо малий змалку ще той ласун. А ігри, які йому дарувала, ставали найулюбленішими. Сестра завжди цікавилась його навчанням, друзями, думками, мріями.

Декілька разів заходила домоправителька: може, паничу щось хочеться на обід, може, викликати водія та охоронця, то його повезуть до друзів чи ще кудись?

Малий нічого не хотів, усе запитував про Ніку, і жінка заспокоювала його, як могла. В обід батьків не було: їх запросили на день народження до одного з батькових друзів, тому мати з доброчинного заходу, а батько з роботи відразу поїхали на святкування. Сашко пішов у кімнату до Ніки. Там усе прибрано – чисто й охайно. Хлопець шукав номери телефонів подружок, але не знайшов: мабуть, усе в мобільному сестри, а його не знайшов.

Сашко чекав на батьків до пізнього вечора, а точніше до ночі. Однак батько приїхав, як-то кажуть, у «зюзю», ледь його завели додому. У матері боліла голова, тому жінка відповідала: «Усе зранку, синку. Не хвилюйся. Ніка доросла. Вона розумна дівчина. Якби, не дай Боже, щось сталося, то обов’язково зателефонувала б».

Наступного дня батьки спали до обіду, а малий не знаходив собі місця. Уже й домоправителька захвилювалась. Та що вона може зробити без дозволу хазяїв?! Ще щось не так зробить – виженуть… Вони із Сашком телефонували Вероніці, але відповіді не було.

Перед обідом хлопчик не витримав і пішов до батьків. Ледь розтермосив батька. Мати почала набирати доньку, але теж марно. Батько зателефонував начальникові охорони і почав заспокоювати дружину та сина.

– Він знає, що робити. Усе життя пропрацював у відповідних органах. То швидко знайде і привезе додому.

А ще батько послав водія до доньчиних подружок, бо ж він неодноразово відвозив дівчину до них, тому знав їхні адреси. Водій повернувся з невтішними новинами, повідомивши, що Вероніки ніхто не бачив від п’ятниці. Він навіть заїхав до колишнього хлопця Вероніки, проте вони не бачилися вже декілька місяців. Тепер батько остаточно отямився і взявся телефонувати всім, кого знав і хто міг хоч щось дізнатися чи хоч якось допомогти. Уночі в будинку не спали, а вранці прийшов начальник охорони і все розповів.

Сашко спочатку занімів, потім почалась істерика. У хлопчика та матері. Батько поїхав на упізнання. Повернувся чорний. Лише кивнув, що Ніка.

Чоловік забув про роботу: щодня у слідчого, а ще винайняв приватного детектива. Мати злягла. Де вже той глянець і світське життя, як дитини не стало? Нащо ті гроші, коли така біда прийшла в дім. Хіба гроші можуть допомогти?

Мати плакала: «Це я в усьому вина. Треба було більше уваги відводити дітям, сім’ї… Батько намагався заспокоїти дружину й сина. Проте себе подумки лаяв нещадно. Зовсім здурів старий, повівся на грошах, а тепер – солити їх? І хоч що б тепер робив, а доньки не повернеш. Навіщо тепер ці зв’язки, влада, гроші?

Але треба триматися. Син підростає. Така травма для дитини. Він дуже любив сестричку. Потрібно жити заради сина. Тепер Олесь Степанович старався не затримуватись. Після роботи – відразу додому. Там на нього чекають рідні. Невдовзі після трагічної смерті доньки вони розрахували домоправительку та куховарку: дружина все робить сама, як і раніше. Лише раз на тиждень приходить жінка, яка допомагає прибирати, бо пані Марті самій важко. Будинок великий. Пан Олесь не раз думав: може, продати цей і купити менший, але дружина не погоджується. Он син одружиться, будуть онуки, то житимуть усі разом.

Про доньку в присутності Сашка не згадують, щоб зайвий раз не травмувати дитини. А між собою постійно говорять про Вероніку. Слідство зайшло в глухий кут, хоча і слідчий, і оперативники працювали добросовісно. Приватний детектив теж нічого не зміг дізнатися. Єдине запитання – хто і чому – мучить подружжя вдень і вночі.

Час спливає, син підростає, але ніяк не може заспокоїтися, і це хвилює батьків. Щотижня всі разом їздять на цвинтар. Син завжди з ними. Уже й він заспокоює батьків.

Роки минали, а Сашко не заспокоювався. Хлопець уже навчався в університеті, на юридичному факультеті. Він вирішив, що знайде і покарає винного. А хто винний, він знає. Поки не може довести, проте свого доможеться.

Діти багато чого помічають, багато чим і ким цікавляться, а особливо звертають увагу на тих, кого люблять. Сашко ж сестричку обожнював. А кого з десятирічних братів не цікавить гарненька доросла сестричка, а надто її справи сердешні?

Коли не стало Ніки, в їхньому домі було багато людей: рідні, друзі, колеги, знайомі. Усі намагались розрадити, допомогти. Найбільше метушився бізнес-партнер батька, Юрій Дмитрович. Він був середнього віку, одружений, мав двох дітей. Тоді чоловік поводився дуже знервовано, збуджено. Хоча хто в той час був спокійним?

Та кмітливий малий одразу чомусь згадав, як на дні народження його батька пан Юрій близько години провів наодинці з Нікою в її кімнаті. Хлопчик випадково зауважив це, бо хотів покликати сестру до себе – показати їй нову гру. Те, що побачив, спочатку здивувало, ну, а потім…

Спершу до своєї кімнати нишком прослизнула Ніка. За декілька хвилин чи не навшпиньки туди прокрався пан Юрій. Десь за пів години зі своєї кімнати визирнула розпашіла Ніка, роздивилась навкруги, потім тихенько відчинила двері. Юрій хутко вийшо...