РІЗДВЯНЕ ДИВО

Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.

Сніг розгулявся під вечір, кружляв над будинками, скверами, людьми. І байдуже до того, що морозу ще немає, і розтане він за декілька хвилин. Його час настав, тому треба сипати, а решта не має значення. Все має бути вчасно, грудень, початок зими – отже, сніг. А те, що мороз запізнюється, – це його проблеми.

Інна йшла з роботи, знаючи, що завтра туди не повернеться. Їй таки урвався терпець від несправедливості. Щоразу, коли керівниця відділу маркетингу та реклами, у якому Інна працювала, присвоювала собі 90% заслуг від роботи, яку виконували всі, дівчина вважала, що це певною мірою справедливо. Але не цього разу, адже проєкт, над яким Інна працювала мало не чотири місяці, над яким спала, плакала, мріяла, завдяки якому зростала професійно, самовпевнена Інга Юріївна безапеляційно представила перед головним офісом як свою каторжну та вистраждану титанічну працю. Всі лаври, і фінансові, до речі, теж, дістаються Інзі Юріївні, а Інні залишається тільки нікчемна подяка за допомогу. За допомогу? Та це ж її проєкт, її заслуга. А виявляється, лише допомога. Чогось дів­чині згадався вислів із соцмереж: «Вчора ми шукали справедливості на роботі, сьогодні ми шукаємо роботу». Тепер він був актуальним з огляду на ситуацію, у якій опинилася Інна. З’ясовувати стосунки і вимагати пояснень дів­чина не стала. Запитала прямо, чому так. Відповідь: «Ти недостатньо кваліфікована для презентації такого масштабу, на цей проєкт навіть ніхто не гляне, якщо його представиш ти». Чудово! Тобто для того, щоб горба гнути, достатньо кваліфікації, а презентувати – ні?

Дівчина брела вечірнім містом, під ногами – суцільна каша з мок­рого снігу, а в голові – ще більше каші від роздумів, як жити далі. Повертатися з того місця, де зупинилася, означало визнати свою поразку. Але ж Інна не з тих, хто легко здається.

Уже в під’їзді свого будинку дів­чина почала думати, як пояснить матері причину звільнення. Вирішила поки що нічого не говорити, завтра п’ятниця, скаже, що взяла відгул, а після вихідних серйозно візьметься до пошуків роботи. У квартирі пахло корвалолом і ще чимось їдким, терпким, одразу захотілося назад на повітря, насичене вологою від грудневого снігу.

– Мамо, я вдома, – сказала Інна тихо, щоб не розбудити матір, якщо вона спить.

– Я у великій кімнаті, Інно, – озвалася жінка.

– Чому в нас пахне ліками? Тобі знову було погано? – дівчина стурбовано заглядала в материні очі.

– Нічого, донечко, трошки запек­ло в грудях. Бач, он погода яка, то вона впливає на мене, – запевнила мати.

Та в неприродно бадьорому голосі мами Олі Інна розпізнала нотки тривоги і болю.

– Ну гаразд. Чим будемо вечеряти? Може, я твій улюблений суп приготую? Чи рибку запечу? – Інні було боляче дивитися на хвору матір.

– Що приготуєш, донечко, те і їстимемо. Пробач, що не допоможу тобі.

– Мамо, не починай! Я сто разів тобі казала і повторю сто перший: мені не важко приготувати їсти, а й навіть спокійніше, коли знаю, що ти не обтяжуєш себе ще й цим.

Мати усміхнулася, в її очах були і біль, і гордість за дочку.

– Як справи на роботі? – вирішила відійти від теми мати.

– А, та все добре, мамо. Не хвилюйся хоч через це. Все – як завжди, – Інна швидко пі­шла до кухні, не бажаючи продовження розмови. Зайві хвилювання матері не потрібні.

Тільки готуючи легкий суп матері й паралельно п’ючи каву, Інна зрозуміла, що варто ще раз переглянути свою позицію щодо роботи. Може, вона погарячкувала зі звільненням. Великим плюсом цієї роботи був стабільний заробіток, що давав змогу своєчасно купувати ліки і не заощаджувати на крихкому здоров’ї мами. Сьогодні ж ця стабільність рухнула, як картковий будиночок. Є ще деякі зекономлені кошти, та це мізер порівняно з нинішніми цінами. Інна почувалася винуватою перед мамою за це необмірковане кляте звільнення.

На ранок не стало легше, навпаки, почуття провини перед хворою мамою розрослося до масштабу катастрофи, Інна ладна була бігти просити пробачення в Інги Юріївни і благати взяти її на роботу. Так, мабуть, і сталося б, якби не зателефонувала найкраща подруга Лоліта і з притаманною їй наполегливістю не змусила Інну вийти в кав’ярню на термінову розмову. І хоча настрій дівчини котився до позначки нуль, відмовити цій амбітній білявці вона не мала сил. Та й не хотіла. Найближча товаришка з початкової школи завжди була для Інни оазисом позитиву, нестримної енергії та чудового настрою, така собі зона релаксу. Лола завжди брала від життя максимум, шукала в усьому позитив і вміла задати правильне налаштування.

У кафе було майже безлюдно: тільки двоє студентів догризали граніт науки за чашкою лате, певно, перед іспитом, а ще сиділа парочка закоханих. Серед відвіду­вачів кав’ярні Лола помітно вирізнялася: розкішна зачіска, ніби перед світським прийомом, вирівняний тон обличчя, шлейф парфумів, брендові речі. Дівчина мала смак і вміло його використовувала. Мало того, що Лола була неймовірно привабливою, то ще й Бог не обділив її розумовими здібностями. Дівчина успішно захистила кандидатську ди­сертацію за спеціальністю «Психологія». У планах було відкриття власної практики. А ще найкраща подруга мала маленький бізнес. Не роздумуючи, Лола продала однокімнатну квартиру, що дісталася їй у спадок від дідуся, і відкрила магазин, таку собі сувенірну крамничку. Інна не розділяла ентузіазму подруги і вважала її бізнес нерентабельним. Але парадокс – магазин давав чималий прибуток. Інна навіть почала вірити в позитивні флюїди: як ти ставишся до життя, так і воно – до тебе. І от сьогодні Лола повідомила Інні, що має негайно відлітати в Домінікану з чоловіком своєї мрії, адже цей відпочинок має стати доленосним в її житті. Інна занадто добре знала свою подругу дитинства, щоб зрозуміти, що Лоліті було щось потрібно від неї, адже просто похвалитися новим почуттям могла й після відпочинку. І не помилилася. Лола відпила американо, постукала ідеальним манікюром по столу і видала:

– Я тут подумала. Те, що ти вчора мені розповіла про своє звільнення, – це більше плюс, аніж мінус.

Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.