РІЗДВЯНА НІЧ

16 грудня 16:26

650

Джерело: Газета «НАЙКРАЩІ ЖІНОЧІ ІСТОРІЇ»

Життєві історії

Таксі врізалося в ніч; автомобілів на дорозі майже не було; час від часу назустріч, мигаючи і ввімкнувши сирену, мчала «швидка»; обабіч дороги тротуаром, похитуючись, ішли добре напідпитку чоловіки.

За різдвяний вечір Іван Жмикрут уже заробив три тисячі гривень. Звичайного дня чи звичайної ночі стільки не заробиш, тому, міркував, лише дурні в таку ніч сидять удома і проїдають те, що заробили. Подумаєш, Різдво, та Іванові по барабану, що Різдво, що Новий рік чи Великдень – у такі дні й ночі в нього подвійний тариф.

Уже два роки, як Іван живе сам у своїй квартирі: коли народилася дочка-інвалід, запропонував дружині залишити її в лікарні, але та категорично відмовилась і поїхала з дитиною в село до мами.

Жодного разу Іван не зателефонував їй, бо то, міркував, був її вибір і що, кажуть, Бог дає, то на краще.

Не обтяжений сім’єю ці два роки, жив заради власного задоволення, жив, як хотів, а хотів лише одного – якнайбільше грошей, і за ці два роки заробив-таки три мільйони гривень. Прокидався о четвертій ранку і їхав на свою улюблену «точку» до лікарні. Жодного разу ніхто, ніякий патруль не перевірив його документів, адже працював таксистом нелегально і податку не платив. З четвертої ранку до обіду поїздить, потім поспить і знову під вечір, коли люди повертаються додому, їде на заробітки.

Раптом скроні, немов лещатами, почало стискати; сірі плями замерехтіли перед очима, але останніми зусиллями він зміг вчасно загальмувати і заглушити двигун. Встиг побачити великий темний тунель, ледь освітлений зеленуватим сяйвом. Похитуючись, ішов навпомацки, важко дихаючи. Зеленуватого сяйва раптом не стало; морок вкрив тунель; іти далі було не до снаги. Іван зупинився, почув над головою якийсь незрозумілий шурхіт і підвів голову – трохи вище, ніж над своєю головою, він побачив дивну істоту з крилами, у білому одязі, з босими ногами. Обличчя здалося знайомим, але Іван ніяк не міг пригадати, де вже її бачив. Довге біле волосся спадало на плечі; очі були сумними і допитливими водночас, як у дитини, якій не купили ляльки. Іван хотів перехреститися, та було соромно, адже в Бога ніколи не вірив, тому зважився лише запитати:

– Хто ти?

– Твоя совість, – почув у відповідь.

– А де я? – спитав знову Іван.

– Ти незабаром опинишся там, де не треба їздити машиною й обдирати людей і де скоро вирішать, де саме тобі бути, але чомусь подумав, що ти ще зможеш переосмислити свій земний шлях, тому даю тобі шанс. Якщо не зробити операції твоїй доньці, вона помре, а потім з горя помре твоя дружина, як уже з горя померла твоя мати, коли ти покинув їх.

Іван відчув, як холодний піт вкрив його чоло; перед очима враз блиснуло зеленувато-яскраве світло – і він прокинувся…

За вікном «ланоса» падали легенькі м’які сніжинки і, опускаючись на асфальт, танули; не було чути галасу людей; навколо панував різдвяний спокій. Завівши машину, Іван без пригод доїхав додому. На площі навпроти його будинку мерехтіла вогнями новорічна ялинка.

Добре виспавшись, Іван поїхав у село, забрав дружину й доньку, аби наступного дня відвести в лікарню. Коштів на лікування вистачало.

За тиждень замовив пам’ятник на могилу матері, а на Водохреще, коли вертався додому, зустрів однокласника, який приїхав у відпустку зі сходу. Поговорили, а перед тим, як сказати «до побачення», вийняв гаманець і промовив:

– Ось, щось купиш хлопцям – їм там не мед в окопах.

Однієї ночі йому знову наснився отой привид – з крилами, весь у білому, босоніж, з довгим білим волоссям – таким, як було в нього після школи, і, уважно придивившись до рис обличчя, він пізнав самого себе. Цього разу привид усміхнувся, знову блиснуло яскраво-зелене сяйво – і він прокинувся…