Історія з життя

Люблю всі пори року, будь-яку погоду й не підганяю часу. Але саме восени є один день, якого я таки справді не люблю. Він не залежить від погоди чи від дати, а залежить суто від настрою. І ось цей день настав. День, коли все літнє вбрання, вишиванки зокрема, акуратно випране руками, випрасуване і складене, вирушає на найвищу, святкову поличку.

Натомість із нижчої витягую на світ Божий тепліші светрики, безрукавки та штани. Бачу, що доволі багато речей, яких я не одягала років зо п’ять. Розумію, що вже й не одягну – для одних габарити не підходять, а для інших – вік. І викинути шкода добротні лахи, і в шафі їх не потрібно. На думку спадає єдине правильне рішення – віддати в «Карітас». Отже, зі всіх полиць, вішаків, антресолей усе жужмом паде на підлогу. Берусь сортувати, бо інакше ніяк. І тут на очі мені потрапляє те, про що я давно забула, яке загубилося між дитячим в...