ПРОЄКТ «ЄВА»

– Сідайте, – вигукнула рудоволоса дівчина.

– Я Селія.

Очі Антонії збільшилися. Вона аж ніяк не очікувала, що її кураторка така молода. Антонія геть забула бути люб’язною і слухняно сіла поряд із красунею.

– Чому ви так відчайдушно хочете бути матір’ю? Сучасні жінки не поспішають брати на себе таку відповідальність…

Антонія не очікувала такої прямоти. «Це вже співбесіда?» – подумала вона, але поспішила відповісти:

– Я щиро вірю, що це єдина обов’язкова місія жінки.

Селія хмикнула:

– Звучить трохи фанатично. Ви думаєте, що кожна жінка здатна бути гарною мамою?

– Ні, звичайно, але…

Антонія зробила паузу.

– Я хочу бути мамою своїх дітей, а не чужих. Я довго ризикувала своїм тілом і життям заради цього, але я не здатна. І не готова виховувати чуже чадо. Просто не зможу полюбити не свою дитину, її запах, розумієте?

Співрозмовниця щось хотіла сказати.

– Не кажіть, що чужих дітей не буває, – продовжила Антонія, передчуваючи докори Селії, – винних дітей не буває, а чужі – так, бувають. Це біологія.

Селія хитнула головою. Невідомо, що це означало, адже їй щонайбільше
25 років. Що це дівчисько може розуміти?

– Ну а сурогатне материнство? У вашому випадку це вихід.

– Експлуатація чужого тіла? – Антонія підняла одну брову. – Крім того, є ризики різноманітні...

– Ви не довіряєте людям? – перебила співрозмовниця.

– А варто?

***

Кабінет Селії був дуже мінімалістичний і поєднував сірий та білий кольори. Тут пахнуло штучно. Антонія скривилася, коли впізнала запах ароматизатора «морський бриз». Великий кубічний скляний стіл стояв біля панорамного вікна і був залитий сонячними променями.

Селія простягнула контракт, і Антонія почала уважно читати.

Договір містив десять сторінок дрібним шрифтом: про права та обов’язки сторін з посиланням на відповідні закони з урахуванням форс-мажорних обставин, про терміни та припинення дії договору, про оброблення персональних даних та про порядок розв’язання спорів. Усе було стандартно з юридичного погляду. Єдине, чим відрізнявся цей договір від цілком звичного документа «Щодо надання послуг сурогатного материнства», – це навчання майбутньої матері та складання іспиту на материнство.

– Я згодна.

– Чудово, – Селія лагідно всміхнулася. – Ви можете підписати документи без партнера, якщо такого немає. У нас є багато біологічного матеріалу для запліднення з різними параметрами. Ви зможете обрати групу крові, фенотип тощо. Якщо не передумаєте, чекаємо вас за десять днів у навчальному корпусі. Всі інструкції вам надійдуть на електронну адресу.

Весь цей текст Селія вимовила без­емоційно та штучно.

– Селіє, ти робот? – тихо спитала Антонія.

– Ви дуже прониклива. Я робот-гуманоїд останнього покоління.

Навчальний корпус

Жінка охайно складала свої речі у валізу, а чоловік нервово вимірював кімнату широкими кроками.

– Це якась нісенітниця! Що ти собі думаєш? Ти хочеш довірити нашу мрію штучному інтелекту?

Чоловік не чекав відповіді. Всі ці запитання були риторичними, бо Антонія була готова навіть продати душу дияволу.

– Навіщо ці всі навчання і тести? – не вгавав він.

– Це слушно. Ми складаємо іспити скрізь, де треба підтвердити свою компетентність, чому батьківство має бути винятком? Це масштабний проєкт, і компанія не хоче, щоб якась учасниця програми зіпсувала їхню репутацію. Ще невідомо, чи я впораюся, – додала вона тихо, аби чоловік не почув.

Звичайно, Антонія боялася, але це не було так страшно, як у дні вагітності. Це був інакший страх, переплетений із прийняттям, адже вона зробила і ще має зробити більше, ніж будь-хто. І якщо вона не зможе, цього разу доведеться змиритися. Антонія так багато разів уявляла дитячі долоні на своїх щоках, дзвінкий сміх, запах своєї дитини, що зараз, за крок до мети, просто не могла здатися.

***

У навчальному корпусі було крило, де проживали претендентки, і кілька аудиторій для занять. Імпровізований гуртожиток виявився більше схожий на лікарню з двомісними палатами, довгими коридорами, загальним душем з декількома кабінками та просторою їдальнею. У кожному приміщенні відчувався запах мийних засобів і хлору. Скрізь панував білий колір. На стіні в коридорі висіли розклад занять, план евакуації та порожній стенд для оголошень. Прочитавши список запропонованих предметів, Антонія зауважила, що всі вони необхідні.

Основи педіатрії

Ургентна домедична допомога

Дитяча психологія

Педагогіка

Дитяче харчування

Практика догляду за дітьми різного віку

Але ж жодна жінка у світі так відповідально не готується до народження дитини. У найкращому разі читає кілька книг з педіатрії і вчасно приймає вітаміни. Часто основний акцент на вагітність і пологи, а от що далі буде, більшість зовсім не розуміє. Звісно, Антонія багато читала, під час першої вагітності відвідувала школу батьківства, визначилася з позицією щодо вакцин, але ніколи глибинно не міркувала, що буде, якщо вона буде вагітна довше ніж 12 тижнів. У її реальності існував лиш перший триместр вагітності, втрата, розчарування в собі, біль і навіть сором.

Антонію поселили в кімнату з 50-річною жінкою, яка весь час читала Біблію і молилася. Релігійність і звертання до ШІ здавалися відверто протилежностями, але коли тебе зраджує навіть Бог, то вибору немає. Пахнула вона сушеною ромашкою. Антонія була дуже чутлива до запахів, і приємний аромат сусідки допомагав їй зберігати спокій.
Оскільки телефони й інші гаджети були заборонені, скрізь панувала тиша, лиш час від часу в коридорі було чутно кроки. Доводилося слухати їх як музику: то швидший, то повільніший ритм, то тиснуті й чіткі, то ледь чутні та легкі. Жінка спробувала почитати, але не могла зосередилась і зрозуміла, що вчетверте читає той самий абзац. Вона чекала на Селію і була дуже розгубленою. Вир думок у голові був схожий на рій озлоблених ос, які страхітливо гуділи. Нарешті прийшла кураторка.

Якщо придивитись уважно до неї, то стає зрозуміло, що її шкіра надто ідеальна. У живих жінок є пігментні плями, прищі, зморшки, шрами, пори тощо. Селія не мала навіть мікроскопічних недоліків.

– Вітаю! – м’яко заговорила роботизована Галатея. – Я зачитаю промову свого творця, і ви матимете три дні, щоб обміркувати, чи варто залишатися тут.

Ваші діти залишаються вашими дітьми завжди: і коли ви ними пишаєтесь, і коли відчуваєте сором чи розчарування. Наша програма не гарантує, що вони народяться красивими чи винятковими. Ви можете сподіватися тільки на нормотипічну дитину без вад розвитку, тобто здорову свою дитину. Ми не хочемо втручатися у природу, тому ви не зможете обрати навіть стать. Коли народиться дитина, у вас не буде молока, але водночас не буде й розривів, розтяжок, шрамів від кесаревого розтину і взагалі жодних змін тіла. Також ви не ризикуєте мати післяпологову депресію чи померти під час пологів. Ризик полягає лишень у тому, чи цінуватимете ви належно те, що вам дісталося так легко, тому існує іспит. Ви не тільки мусите опанувати дотичні до материнства науки, ви маєте надати доступ нашому штучному інтелекту до власної свідомості та підсвідомості, щоб ми були певні, що не існує обставин, за яких ви можете зашкодити своїй дитині.

Вони хотіли залізти в людські голови.

Випробування

Наша героїня сама ніколи не зазирала в глибину своєї голови і боялася залишатись наодинці з думками. Вона боялася темряви в собі, боялася виявитись не тою, ким себе вважає. Багато своїх спогадів вона заховала сама від себе або навіть відформатувала, стерла, знищила.

Ви чули коли-небуть про теорію генетичної пам’яті? Так ось, Антонія пам’ятала, чи то думала, що пам’ятає щось таке, чого ніколи не було. Із самого дитинства її водили до психолога? Чому? Адже Антонія росла в гарній родині, де батьки були чуйними, уважними і люблячими. Яка потреба була в цих терапіях?

Мама усміхалася широко, але її стурбованість була надто очевидна: «Ти погано спиш, але лікар говорить, що в тебе дуже розвинений інтелект як для п’яти рочків. Ти моя розумниця».

Дитина навіть не дивилася на матір і була відстороненою.

Маленькій Антонії геть не подобався запах мами, тому вона часто кричала, стискаючи голову в долонях. Цей запах був нестерпний, він сковував її тіло наче спазмом. Істерики були щоденними. Батьки робили все можливе, не шкодували коштів на найкращих фахівців, і ближче до семи років з медичної картки прибрали діагноз зі знаком питання «РАС». Антонія стала спокійною і лагідною. Вона прийняла любов, яку їй давали, і навчилася ігнорувати цей запах.

Занурена у вир неоднозначних думок і спогадів, жінка здригнулася. Тільки що вона «розкопала» у своїй підсвідомості щось дуже очевидне й жахливе. Людина, яка її виростила, не була її матір’ю. У неї був пряний квітковий запах, а не вершковий. Чужий запах.

Звісно, Антонія була їй вдячна за все і ставилася до неї з пошаною, але ніколи її не любила.

Ось така невдячна дитина.

Після гіпнотичного сеансу зі штучним інтелектом Антонія була розчарована. Вона склала іспит, але відмовилась від участі і проєкті «ЄВА». Їй справді дуже була потрібна дитина, але та, яка загубилася багато років тому.