ПРО СОКРОВЕННЕ

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»

15 квітня 20:30

364

Джерело: Газета «ЖИТТЯ»

Історії з життя

Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.

Про паску, і не тільки про неї…

Я маю про це написати.

Я місила тісто на паску. У четвер прибігла в обід з роботи додому і розчинила опару. Замахнулася й на тісто, але ж його треба вимішувати – це ж не на пляцок, це ж на паску.

Отож уже ввечері я, незважаючи на свою вроджену лінь, таки вирішила місити тісто по-справжньому – довго, аж поки почне відлипати від рук.

Одразу скажу, що годину, як книжка пише, не місила – лише пів години.

Але я так хотіла.

Чоловік ще з учорашнього вечора бурчав: навіщо я вигадую ті паски, коли можна їх купити: і дешевше, і без проблем. І я не змучуся. Добрий у мене чоловік. Шкодує мене. Я лиш усміхалася йому мовчки. І мовчки йшла в кухню. І мовчки бралася до роботи.

Коли проповідь про дешевше і без мороки повторилася втретє, я закипіла і хотіла вже сваритися. І от прибігла, стала посеред кімнати, руки вгору, як у хірурга перед операцією. Але руки в тісті! Схаменулася. І слухаю, що ж таки мені хоче довести чоловік.

Стишила своє кипіння всередині й нарешті зупинила його потоки прагматичних думок і слів:

– Так. Печу не заради самого хліба – аби наїстися. Так, печу не заради економії – аби дешевше. А заради традиції. Заради роду, родини. Бо випікання паски – це значно глибше і важливіше, ніж просто солодкий смаколик. Почуй мене, – попросила.

І пішла в кухню.

І от. Замішую тісто. А воно – як глина Господня. Біле, ніжне, насичене всім добром, яке я йому пристарала: і маслом, і сметаною, і олією, і цукром.

Ліпиться до пальців, але я вже сприймаю ці дотики як благодать. Бо тісто! Кручу рукою – не треба із силою, треба з ніжністю і любов’ю, ви ж знаєте!

І розумію, що цей процес творення тіста – то такий космос! Під моїми руками – тектонічні впливи на моє життя! Там усе єдине, там кожна часточка сама собою важлива, але кожна – в єдності з усіма! Ви розумієте? Це ж як народ, як покоління, що були, є і будуть! Я сьогодні в ролі творця. Я перемішую ці пласти: одні підіймаю, інші спускаю. І знову все помінялося, і знову. З кожним завертом руки утворюються нові площини, захоплюється повітря, виникають нові зв’язки. Це космос, це галактики, це творення світу від самих початків. Це глина Господня, з якої утворилася людина...

Промовляю молитву. Так добре. Вона додає ритму, розміреності моїм рухам. Вона наповнює радістю. Кожне слово звучить по-особливому наповнено, вагомо, зріло.

Господь, певно, усміхався собі тихо, коли бачив мене з мискою на колінах, занурені в тісто руки і щасливе моє обличчя.

В тісті светр і штани. Прошу чоловіка, аби попідтягував мені рукави, бо від інтенсивної праці спустилися, заважають.

Я вимішую тісто на паску. В хаті тепло і тихо. І я – в Божих долонях. Так мені добре. Втомилася тією найщасливішою втомою, коли наробишся, але ж немарно! Ось воно, тісто, що змінило свою структуру. Це мої руки додали йому пружності. Це ж я йому віддала свою енергію!

І ось воно вже відлипає від пальців, його можна взяти в руки.

Господині, ви ж знаєте, яка то краса, які то дотики! Так дотикаються дитячі долоньки – щиро, ніжно, тепло.

Готую пасочки.

Перехрестила своє світле воїнство, що вже підросло і готове до вогню.

– З Богом!

За пів години пахощі з духовки заполонили все помешкання. Аж чоловік прокинувся. Отож!

Дивлюся: які ж ви файні, золоті, мої діточки!

Дякую Богові!

Чесно, почуваю себе як породілля. Я народила хліб насущний. Святковий. Сакральний.

Для своєї родини. Для продовження традиції роду.

Знаєте, я вже в доволі зрілому віці почала пекти паски, бо завжди пекла паски мама. Я приїжджала із сім’єю на все готове.

А не стало мами... Так, я купувала колись. Але ж якою пустопорожньою себе почувала. Мама мене вчила всього. А я не хотіла вчитися. Неслухняною була. Та й така і залишилася. Але тепер...

Що я передам дітям, онукам? Куплену в магазині пасочку? Розказувала сьогодні старшому, чому ми свято таке маємо, як страждав Христос за те, що хотів людей навчити любити. Як Його за це боялися царі. Як розіп’яли. А Він воскрес.

І тепер це найвеличніше свято.

І паска – то символ любові.

Можна й дешевше. Але тоді і я стану дешевшою для своєї родини. Для пам’яті свого роду. Бо що їм передам? Як купити щось у магазині? Чи як народити хліб? Хліб як любов.

Я свій вибір зробила.

Світлих свят вам, люди добрі! Світла, добра і любові вашим родинам!

Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.