ПРИВІТ ВІД БЕНДЖАМІНА

Куций не дурень, одразу збагнув: непроста пташка їздить чорним BMW, якщо сам капітан приїхав на місце ДТП. Власницею автомобіля була жінка 1986 року народження, адже саме ця дата була зазначена в її документах. Офіцер зауважив, що вигляд вона мала навіть молодший, аніж його двадцятип’ятирічна Марічка, не інакше як уколи краси так діють.

Маргарита була досвідченим водієм. За увесь час водіння автомобіля до цього дня вона ніколи не потрапляла в дорожньо-транспортні пригоди. Побачивши патрульний автомобіль, одразу вирішила зателефонувати хрещеному батькові, капітанові Омельченку. Мати справу з поліцянтами та водночас щось доводити не мала сил, бо сама була в шоковому стані від того, що сталося на дорозі. Але найважливіше, що всі цілі та неушкоджені. Після того, як дочекалися автомобіля з евакуатором, Омельченко відвіз Риту з дочкою додому.

Сьогодні дитина буде відсутня в школі за сімейними обставинами. А самій на роботу в такому стані теж іти не варто. До того ж цього дня в Маргарити не було заплановано жодної зустрічі, а підготувати потрібні документи попросить секретарку. Маргарита після обіду планувала візит до стоматолога, саме йому були передбачені кошти за роботу, які вона віддала собачникові. Зазвичай жінка рідко возила із собою готівку в гаманці, адже всюди розраховувалася банківською карткою. Отже, гривень із собою не було, але відпустити просто так наляканого дідуся не змогла, тому всунула в його руку ті дві сотні доларів.

Удома Дмитро Іванович налляв таксі теплого молока. Вийняв гроші, які автоматично засунув до кишені. На нього спідлоба дивився Бенджамін Франклін, ніби засуджував той вчинок. Старий у жодному разі не вважав себе постраждалим, навпаки – він і його собака були винні в тому, що сталося. А старий був упевнений, що лагодження автомобіля коштуватиме недешево. Його син утримував невеличку автомайстерню, тож у цінах на запчастини до автомобілів і ремонтні роботи Дмитро Іванович трохи орієнтувався. Треба обов’язково повернути ці гроші жінці. А ще він мав одразу запропонувати їй безкоштовний ремонт у синовій майстерні. І як одразу про це не подумав? Мабуть, ще не оговтався від пережитого. Відтепер Ельзу вигулюватиме лише на ремінці. І чого вона так злякалася, що дременула саме під колеса?

Старий знайшов номер сина в телефонній книзі. Коротко переповів про те, що сталося. Незважаючи на запевнення, що вже все добре, Тарас зібрався приїхати до батька, щоб упевнитися в тому самому.

– Тарасе, зможеш завтра підвезти за цією адресою одній пані гроші? – батько показав білий прямокутник, на якому було зазначено адресу та номер телефону.

– «Малихіна Маргарита. Нотаріус», – прочитав уголос Тарас.

– Я не дуже добре почуваюся, – батько приклав руку до чола.

– Тиск у нормі? Поїдьмо до лікарні, – наполягав Тарас.

– Ні, сину, все гаразд, просто перенер­вувався. Наступного тижня запишуся до офтальмолога, певне, треба окуляри змінити, бо в цих уже погано бачу. Он навіть автомобіля не помітив.

– Гаразд, заїду зранку дорогою на роботу на твоє прохання.

– І квіти візьми.

– Які ще квіти, батьку?

– Гарні, – лиш самими кутиками губ усміхнувся Дмитро Іванович.

Тарас покрутив у руках візитівку. Набрав номер телефону Маргарити Малихіної.

– Добрий день! Бажаєте отримати консультацію чи послуги нотаріуса? Записатися на прийом? – щебетала секретарка.

– Я можу зустрітися з пані Маргаритою просто зараз? Перекажіть, що її турбують стосовно вчорашньої аварії, до якої причетна такса.

Секретарка нічого не второпала, але пішла до Маргарити та переказала розмову з незнайомцем.

– Під’їжджайте на 10.30. Маргарита Олегівна вас чекатиме, – почув Тарас у телефоні.

Батько просив купити квіти. Сам Тарас уже два роки нікому не дарував квітів. Мати померла, дружина пішла до іншого. Навіть не думав до цього часу, що можуть виникнути труднощі з вибором букета. Троянда – надто відверто, лілія – надто ніжно. Поки роздумував, зір вловив продавчиню біля відра з лавандою.

– Можна забрати всі квіти лаванди? Окремо плачу за упаковку, тобто за відро. 

Жінка подивилася на нього здивовано, але погодилася на пропозицію.

Спочатку Маргарита побачила величезний букет лаванди в дерев’яному цеберці, а потім смаглявого незнайомця з карими очима. Після невдалого шлюбу жінка зосередилася на роботі та вихованні дитини, сторонячись стосунків. І раптом сьогодні в її кабінет увірвався цей чоловік, а разом із ним повітря насичував приголомшливий аромат її улюбленої квітки. Водночас сюди увійшло саме літо – солодке, освіжне й гіркувато-пряне.

– Привіт від Бенджаміна, – усміхнувся Тарас. – Так називають друзі мого батька. – Просив переказати вам вибачення та повернути гроші.

– Не варто. Ваш батько теж постраждалий у цій ситуації, – заперечила Маргарита.

– Тут без варіантів. Як компенсацію запрошую вас сьогодні увечері на піцу «Курчатко Джек» та келих червоного вина.

– Давно мене не запрошували на піцу. Можливо, навіть ніколи, – засміялася Маргарита. – Для початку було б непогано дізнатися ім’я чоловіка, з яким доведеться розділити «Курчатко».

– Тарас. Приємно познайомитися. О котрій по вас заїхати?

– О шостій я буду вільна.

– Тоді до вечора, Маргарито.

– До вечора, – жінка торкнулася запашних суцвіть лаванди.