ПОСАДИТИ ВИШЕНЬКУ…

Перший сонячний промінь ще й землі не торкнувся, а стара Ксеня вже вибралась із теплого сповиточку ковдри, вмилась холодною водою біля криниці й узялася зачісувати густо пересипане сріблом волосся. Колись, замолоду, воно було густим, хвилястим. Заплете Ксеня косу, викладе на голові вінком і прикриє хустинкою, аби людям не мозолити тією красою очі… Нині ж тільки спогади залишились. І мишачий хвостик замість коси…

Загорнула Ксеня голову чорною хусткою. Тремтливими пальцями торкнулась дзеркала. Що це за жінка дивиться на неї? Сива, зморщена, як старий гриб. Очі туманом запнулися. Куди тільки й поділися колишній блиск та чиста барва? За дев’яносто з лишком років чи то полиняли, чи сльозами змились…

Похитала Ксеня головою. Зітхнула. Перевела погляд на велику родинну світлину. Усміхнулась. Того дня вони всі – три сестри і стільки ж братів із родинами – злетілись до мами на ювілей. Невеличка с...