ПОРТРЕТ ЛЮБОВІ

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Літо 1975-го загравало через відчинені вікна й манило до себе. Сімнадцятирічна Люба ще сон­ною пірнула в білий лляний сарафан і босоніж вискочила з хати. Зірвала в саду зелене яблуко й присіла з книжкою на лаву в тіні розлогої яблуні. Вступні іспити невблаганно наближалися, а не­опрацьованого матеріалу залишалося більше, ніж часу на підготовку. І хоч як юнці не хотілося, була змушена вчитися. Уже за три тижні вона стане студенткою.

Дівчина заплітала косу, повторюючи вголос щойно вивчений параграф, коли раптом відчула, що хтось дивиться на неї. На сусідському ґанку стояв юнак. Він миттю відвів погляд убік, коли Любині очі зустрілися з його. Обоє засоромились.

Наступного дня все повторилося. Хлопець спирався на огорожу й тихцем дивився на Любу, а та крадькома позирала на нього. Щоранку дівчина поспішала в сад, щоб перевірити, чи хлопець теж вийде, а книжка слугувала їй лише прикриттям. Удавала, що вчиться, хоча сама не вловлювала звідти ні слова. Розглядала його… Незнайомець був засмаг­лим, кремезним і… мовчазним.

Замість нього до Люби одного разу через огорожу підійшов і заговорив сусід – однокласник Степан, щоб передати їй малюнок від свого двоюрідного брата, який гостював у них того літа. Портрет дівчини з яблуком у руці був підписаний на звороті ім'ям незнайомця.

– Отже, Микола, – прочитала.

– Миколо, а в мене не така коротка коса, як ти намалював, – першою почала Люба, коли хлопець знову з'явився біля огорожі.

У дитинстві дівчина не раз просила маму врізати їй волосся, бо як бігала, то важкі коси боляче били по спині. А тепер невимовно раділа, що ненька не послухала її, адже такого довгого волосся не було ні в кого з її подруг! Красива густа коса аж до п'ят одразу виділяла дівчину з-поміж решти.

– Я б намалював краще, якби міг тебе роздивитися, – виправдовувався юнак. – А так бачу лише здалеку… – хлопець важко зітхнув і замовк, знизивши плечима.

Кілька днів він не з'являвся на звичному місці, і Люба злякалася, чи не образила його. Юнак подобався їй. Скромний і тихий – саме за такого бажала б вийти заміж. Кохання вперше торкнуло дівчину своїм крилом.

Якось, за дорученням мами, пішла в місто і на перетині двох вулиць біля сходів з парку несподівано зустріла його… Він стояв, спершись на стіну, і наче чекав її. Любі хотілося бігти до нього, але що ближче підходила, то меншала сміливість. Коли відстань між ними скоротилася до одного кроку, юнак мовчки подав їй руку і ніжно стиснув долоню. Дівчина враз почервоніла, як пеларгонія, що цвіла в горщиках на підвіконнях її спальні, але руки не забрала.

Серце Люби співало, та вона не зронила ні слова. Ішли вони вдвох, ні про що не змовляючись, ніби зналися все життя, і довго, щасливі, блукали вуличками Тернополя. Сонце вже спало, коли закохані повернулися до хвіртки Любиної хати. Обом було гаряче від нових почуттів, що пов­ністю заволоділи ними. Розняли руки та нехотячи пішли кожен до свого дому, побажавши «на доб­раніч».

Доля Миколи наперед була вирішена: служба в армії. Поки він очікував грошей з дому, бо сам був нетутешнім – родом з Миколаївщини, дівчина ходила до репетитора з математики, а юнак щодня проводжав її туди і терпляче чекав, щоб повернутися з нею назад і довше набутися разом. Люба зовсім не хотіла вчитися, і якби її воля, то цілими днями гуляла б з Миколою. Він бажав того ж. Добігав свого кінця майже місяць їхнього кохання.

Того гіркого дня, коли Микола вийшов на свій поріг і показав здалеку дівчині конверт, Люба все зрозуміла, утекла до хати й розплакалася. Стало байдуже до інституту, до іспитів і навіть до життя. Передчуття неминучої розлуки з коханим спустошувало.

Перед останнім іспитом дівчина, замість інституту, прийшла на вокзал. Різкий гудок безжально роз'єднував обійми закоханих на пероні, які не хотіли відпускати одне одного. Уже на ходу Микола вскочив на останню сходинку вагона та потягнувся до Люби знову. Міцно притиснув її наостанок до себе, поки потяг поступово набирав розгону.

Люди з вікон дивились, як дів­чина вмивається слізьми, але вперто біжить, поки Микола горнув її до грудей. Хтось крикнув на нього, аби схаменувся і пожалів дівчину, щоб ніг собі не зламала, бідолашна! Умить одірвав, як від серця… Порожнеча між закоханими збільшувалася зі швидкістю, якої ніхто з них не в змозі був перемогти. Поворот ковтнув останній вагон і залишив Любу самотою.

Коли дівчина таки ввійшла в аудиторію, іспит закінчувався. Члени комісії готували відомість. Викладач, який був головою комісії, не відразу...

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!