ПОМСТА

ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

14 квітня 22:35

528

Джерело: Газета «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Кримінальна історія

Сім’я у Дениса була невелика: бабуся, мати та він. Жінки були ладні на все заради свого любого онука та сина. Працювали в ательє, а ще мали власну клієнтуру, то своїх замовниць обшивали вдома. Працювали жіночки і вдень, і вночі, аби ж у Дениса було все й навіть більше.

Щоправда, жінкам допомагали батьки Денисового батька, які жили неподалік і теж пестили свого синочка, якому було вже добре за тридцять. Денисів батько майже ніколи не працював, полюбляв сидіти на дачі, працювати в саду і виготовляти домашнє плодово-ягідне вино. Інколи навіть вдавалося щось продати з саду-городу, то Олег (батько Дениса) цим невимовно пишався. Про все інше голова в нього не боліла: батьки працюють, гарно заробляють, то прогодують і його, і його синові щось підкинуть; а ще в нього працьовиті дружина й теща. З порожніми руками до нього на дачу ніколи не приїздять: завжди пруть з торбами в обох руках. Отак і жили.

Денис у школі вчився так собі. Полюбляв працювати в комсомольських справах. Тоді можна і з уроків відпроситися чи взагалі не прийти на заняття: він же такий заклопотаний.

Після школи вступив до технікуму завдяки замовниці матері, яка там викладала. (Пізніше навіть не міг згадати, що то був за технікум, бо жодного дня не працював за фахом.) До речі, яка в нього спеціальність, теж не пам’ятав: він же «горів» на громадській роботі.

Після роботи влаштувався в таку собі контору, де ніхто (враховуючи керівництво) не зміг би сказати: а що таке вони роблять і навіщо взагалі потрібна така контора. Дзеленчали телефони, перекладали папірці з одного столу на інший чи кудись їх відносили, якісь папірці їм приносили. Зарплатня була невелика, проте виплачували регулярно, ще й премію іноді виписували. За що? А хто ж його знав, за що.

На той час Денис уже був одружений – з дівчиною, з якою познайомився, ще навчаючись у технікумі. Так, ніби симпатизували одне одному. Дружина відразу завагітніла, народила сина. Дитині ще й року не виповнилося, а жінка пішла від чоловіка разом із дитиною. За декілька місяців і розлучилися. Про колишнього чоловіка відгукувалася зневажливо: ні риба ні м’ясо. Нічого не хоче й не вміє робити, ні до чого не прагне, ніякої уваги ні дитині, ні дружині. Доросле «дитя», яке собі ради не може дати, то куди йому вже сім’ю.

Денис і собі не мовчав: дружина була йому невірна, постійно зраджувала. І взагалі: дитина – то не його… Так це було чи не так, хто його знає. Згодом колишня дружина уклала новий шлюб, і коли її чоловік забажав усиновити дитину, то Денис не заперечував і відразу ж дав згоду: баба з воза…

Та час спливає, а головне – часи змінюються… Несподівано пішов з життя батько Дениса: негаразди зі шлунком. Ніби й лікувався, а закінчилося все так, як закінчилося. Батьки ненадовго пережили любого синочка. Злягла бабуся. Почалася перебудова, то контору Дениса відразу прикрили. У матері пропали замовниці – життя змінилося: аби гроші були, а у крамницях і на ринку барахла, хоч завались. То обоє, і мати, і син, залишилися без роботи. Добре, що була бабусина й материна пенсія.

Невідомо, чим би і як усе закінчилося, якби жили далі, аж тут шкільні знайомі Дениса задумали організувати бізнес. Запрошували і Дениса. Мати продала синів спадок: квартиру і дачу дідуся, бабці та батька (однаково не було за що утримувати нерухомість), і гроші Денис вклав у справу.

На багато хлопці не розмахувалися: щось відремонтувати, щось невелике побудувати, там закупили, там перепродали… Як не дивно, а справи пішли дуже таки непогано. Денисові запропонували посаду в новоспеченій фірмі, та ж він нічого не вмів робити і лиш заважав. І якби тільки заважав, а то пліткував, закручував інтриги. То запропонували звільнитися. Проте відсотки з прибутку сплачували регулярно. А Денисові тільки цього й треба було: щодень у нього – вихідний, а вже грошей… Тож пив, гуляв, мандрував. До речі, жодної подружки з собою на курорт не брав: а нащо йому на них гроші витрачати? Він собі на місці знайде. Скнара був іще той.

Тихо згасла бабуся, за нею пішла мати. Денис продав стару квартиру й купив нову. Величезну. В центрі міста, а ремонт зробив – не в усякому палаці такий був… А ще почав задумуватися про сім’ю. Он у його знайомих діти вже у вишах навчаються, а як же він…

Вибрав собі таку, як свого часу вчила мати. Щоб з лиця була непогана, проте не красуня (гарна жінка – то чужа жінка). Краще, щоб була з простої сім’ї, без освіти, щоб дивилася йому в рота і слухалася в усьому. А ще краще, щоб була одна у сім’ї: щоб якийсь спадок отримала. Таку і знайшов. Спочатку все ніби складалося добре, народився син. Та слухняною і покірною молода жінка була недовго: що це за життя в неї, як вона весь час удома, крутиться, мов навіжена, а чоловік нічого не робить, ніколи не допомагає, ще й грошей не дає, а коли дає, то на ці гроші муху не нагодуєш і не взуєш. А ще постійно вичитує, нарікає: то не так зробила, то довго робила, то не смакує, то гроші зайві витратила. Так, ніби в неї взагалі були ті гроші. Постійні сварки та претензії, а жінка ж молода, то забрала дитину й повернулася до батьків. Одразу подала на аліменти, а потім на розлучення.

Друге розлучення нагадувало перше, бо друга дружина теж не мовчала: нічого не робить, не допомагає, скнара такий…

Денис і цього разу без заперечень погодився на розлучення: а нащо йому така босячка?! Це було єдине цензурне слово, яке казав про колишню дружину, а всі інші… Щоправда, батько колишньої дружини таки натовк йому пику, про що Денис волів не згадувати. Натомість хотів помститися й когось найняти, та це ж дорого… А Денис завжди був ощадливим. Помстився інакше: аліменти на дитину сплачував – копійки. Він же офіційно безробітний, а свої статки сховав так, що дзуськи хтось знайде. Тому сплачував на дитину лише ту суму, що належало згідно із законом, а все інше – лиш собі коханому.

До того ж фірма, в яку вклав гроші, збанкрутувала, і в суді Денис завжди казав: грошей немає, а на роботу ніяк не може влаштуватися, бо зараз складно.

З колишньої дружини відверто сміявся, дитини не навідував. Він і у шлюбі ні в чому собі не відмовляв: зраджував, пив, гуляв, не ночував удома. А вже тепер… Господарство в нього вела жінка, яку він запрошував раз на тиждень, ще й норовив платити якнайменше.

А все інше – для нього, лише для нього. Жінок змінював як не щотижня, то щомісяця. Поводився брутально і зневажливо. Усі вони для нього «підтоптані».

Отак пив, гуляв, не працював, а вже й за п’ятдесят, здоров’я не те… То вирішив трохи притишити ходу.

За кордоном на дорогому курорті познайомився з такою собі пані Мартою. Уже й не молода, до пари Денисові, проте доглянута, привітна, розумна, а вже статки має… куди ж тому Денису?! Марта давно розлучена, має дорослу доньку, онуків. Сім’я доньки давно живе окремо. Тож увесь час Марта – в бізнесі. І це ж треба було, щоб порядна розумна жінка закохалася в такого покидька. Щоправда Денис, як хотів, то вмів бути чемним, послужливим, навіть вдавати із себе закоханого.

Зовні теж був непоганий: середнього зросту, худорлявий, світловолосий. Завжди гарно одягнений, доглянутий.

Пані Марта Дениса всім влаштовувала – самостійна. Вільного часу в неї обмаль, бо ж має великий бізнес. Та й подарунки які робить!!! Ось на ювілейну дату подарувала таку дорогу автівку, і це не враховуючи «дрібничок» – дорогих годинників і золотих прикрас. А прикраси Денис любив більше, ніж будь-яка жінка. Коштовностей у нього було стільки, що у велику (навіть величезну) скриньку не вміщалися, то став їх тримати у трилітровій банці. Пишався тим, що вона майже заповнена. Колекцію коштовних годинників зберігав.

А ще пані Марта чи не завжди сплачувала його рахунки в дорогих ресторанах (в інші не ходив), турбувалася про його одяг, стан здоров’я. То стосунки з цією «підтоптаною» молодик цінував і намагався поводитись пристойно. Та покидьок він же і є покидьок, то якось не стримався і в її присутності у ресторані вдарив незнайому жінку в обличчя: йому, бачте, не сподобалося, як вона на нього подивилася. Пані Марта була в шоку… а вже скандал зчинився. Потерпіла жінка була непроста, то, щоб усе «зам’яти», довелося чимало сплатити (Марта допомагати в цьому відмовилася), просити вибачення (на це йому було чхати) і сплачував усе сам (а от платити – то боляче).

А потім скільки вже винився перед Мартою, щоб пробачила. Після такого стресу Денис завів собі ще одну коханку. Пані Ольга у минулому була відомою спортсменкою, то мала і статки, і впливових знайомих. А ще вони були знані й багаті, тож Денисові лестило з’являтися і бути в їхній компанії. Так крутився між двома і качався, мовби той вареник у сметані. Дорогих подарунків Ольга не робила, проте її зв’язки з впливовими людьми альфонс цінував. Це завжди може стати у пригоді. Щоправда, не подобалося Денисові те, що останнім часом Ольга почала прозоро натякати, що вона не проти створити сім’ю і навіть хоче дитину. Молодика ці розмови дратували, він ухилявся від них, як міг. Про себе вирішив: як почне дуже дошкуляти, то покине. Це в нього не вперше…

До того ж невдовзі познайомився з Люсею. Жінка була гарною, значно молодшою за Ольгу, а за Марту й поготів. Була донькою відомих і впливових батьків, тож ніде не працювала і вела світське життя.

Скільки разів була заміжня, й сама не пам’ятала. Від попередніх шлюбів мала двох дітей (Денис був упевнений, що вона й імен їхніх не пам’ятає). Діти жили з батьками Люсі, жінка ними не цікавилася і ніколи про них не згадувала. Привабила вона Дениса своєю розкутістю. Розкута Люся була в усьому: ні Марта, ні Ольга ніколи б такого не дозволили. Не подобалося Денисові те, що Люся не тільки йому нічого не дарувала, а ще й вимагала подарунки. Ще б пак: сама ніколи ніде не працювала, ба більше – у своїх пещених рученятах інколи не тримала нічого важкого.

Поки Денис тримався, наче той «бастіон». Щоб він комусь щось дарував: нема дурних! Не більше, ніж квіти (а вони тепер теж дорогі) і коробку цукерок. А коробку вибирав щонайменшу та дешеву. Про себе вирішив: якщо дошкулятиме, то теж кине. Хоч до Люсі і звик, та хіба він не знайде собі повії? Щоправда, повію, яка б виробляла таке, як світська Люся, ще треба пошукати…

Отак крутився й насолоджувався життям, аж тут…

Прийшов на чергову тусню разом із Люсею, аж тут Ольга. Тусівка була велика та багатолюдна, проте розгледів і пані Марту. І вона його помітила. А жінки ж такі, що не промовчать.

То довелося з кожною з’ясовувати стосунки. Денис же такий, який він є… А ще для хоробрості випив більше, ніж зазвичай, то себе не стримував і не контролював. Із цензурних слів, як завжди, було лише «підтоптані». Єдине, що потішило, – вираз їхніх облич.

Удома відлежувався з тиждень, повертався до тями: стільки випив, ледь не помер. На Ольгу й Люсю йому було начхати, а от на Марту… Зрештою, на Марту йому теж було начхати, але ж це та курка, яка несе золоті яйця. Шкода таку втрачати. Він же хоче по вінця заповнити свою трилітрову банку, а ще й почати другу…

А хто їздитиме з ним на дорогі курорти і сплачуватиме все?! Ото дурень, – бідкався про себе покидьок.

Вичекав іще трохи й зателефонував Марті. Витратився на великий букет її улюблених білих троянд. Але букет жінка повернула, а дзвінки скидала.

Та Денис був наполегливим. Жінка відповіла, проте зустрітися відмовилася. Денис просив-молив, клявся у вічному коханні. Проте домігся лише того, що Марта промовила, що їх навіть не «стосунки», а «знайомство» вона «поставила на паузу».

Та Денис вирішив, що це якась та й перемога, і на радощах завів роман з молодою красунею Раєю.

Настрій у чоловіка поліпшився, то взявся за старе. Гульки, пиятика, а згодом і Марту «дотисне»… Нехай іще трохи часу мине. Нехай стара помаринується сама у своєму ліжку. Денис зловтішно посміхався.

Минуло трохи часу, та все склалося… зовсім інакше. Якось удень Денис вирішив вийти. Він спускався сходинками, як побачив якийсь рух. Підняв голову, аж пролунало декілька пострілів… Добре, що почули сусіди й не побоялися вийти.

Дениса побачили в калюжі крові, викликали «швидку». Стан був такий, що сподівань мало. Та лікарі витягли… Довго лежав у реанімації, потім – у хірургії. Навідували слідчий і хатня робітниця.

Коли Денис отямився, то слідчий усе допитувався: хто?! Кого зауважив, які прикмети, може, з кимось сварився, може, хтось погрожував… А що Денис міг сказати, як він нікого практично не бачив. Якась постать у темному одязі… Він навіть не може сказати, чоловік це був чи жінка.

Лікарі підлікували Дениса, то повернувся додому. В нього влучило декілька куль. Із травматичного пістолета. Одна з куль потрапила в те місце, що… нижче живота. От там лікарі нічого не змогли зробити. Рану зашили, а все інше.

Жінки Дениса тепер не цікавлять, та й він їх не цікавить. Слідчий навідував і вдома: може, вдома Денис щось згадав. Та нічого він не згадав. Сам думає: хто?!

Пані Марта? Та ж вона жінка серйозна, у неї великий бізнес, донька з онуками. Вона не ризикуватиме так своїм становищем, бізнесом… Але ж могла когось найняти?! Чи не стала б зв’язуватися?

Пані Ольга? То жінка з характером. Та навіщо їй це треба? Їй теж є що втрачати… Аж Ольга спортсменка, вона вміє і стріляти, користується зброєю… Сама якось розповідала… їй і просити нікого не треба…

Світська левиця Люся? Та вона, мабуть, і забула, як його звати: щоправда, могла поскаржитися батькам… А татусь там іще той… Але не розповідатиме вона батькам про свої знайомства – заспокоював себе Денис. Хоча ж усе може бути. Могла розповісти і пожалітися, що вона ошукана жертва… Хто ж його знає…

А може, це колишня дружина? Вона його ненавидить і не криється, завжди каже, що він погано закінчить…

А може… Скількох жінок він скривдив. З жодною не був по-доброму… Чомусь Денис упевнений, що це хтось із них… Що це помста. От тільки хто? Зі слідчим своїми думками не ділиться. Навіщо йому знати про тих пасій. Звісно, слідчий має список номерів, які були в його телефоні. Та Денис сказав: «Це мої знайомі. Щодо них ніяких підозр не маю». Слідчого більше цікавлять зв’язки в бізнесі. Та все в далекому минулому. До того ж Денис фактично ніяких справ не вів і нічого по суті не вирішував.

З дому Денис не виходить: боїться. Якщо це хтось із жінок, то жінка завжди свого досягне. Сидить удома, наче миша. Пиячить. Майбутнє лякає. Боїться всього та всіх. Нікому не потрібний. Отаке тепер життя у світського лева Дениса.