ПОДАРУНОК

Я не люблю святкувати дні народження. Власні, звісно. Маю на увазі мої дні народження. Ну, бо що святкувати? Те, що позаду ще один рік? Те, що років попереду все менше? А в дитинстві вибору в мене не було, мої дні народження батьки, звісно, святкували, однак то були найнудніші у світі події. Та про все за порядком.

Я не надто любила гуляти на подвір’ї. Годинами гасати, граючи в якісь там лови чи козаки-розбійники, мені було нецікаво. А бавитися ляльками в десять років було соромно. Ні, я, звісно, бавилася на самоті вдома, але ж винести у двір ляльку з постіллю, ліжечком чи іграшковим посудом було нереально – засміють. Єдина людина, з якою можна було бавитися не криючись, – сусідка й однокласниця Олька. Вона і бавитиметься, і не скаже нікому, і щиро захоплюватиметься новими ковдрою та подушкою, які я власноруч пошила. Ольці я тихцем заздрила. Потреби вчитися шити вона не мала, адже Олька мал...