ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
485Життєва історія
ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ
– Куди зібралася? – бабця грізно зсунула брови на переніссі та прискіпливо оглянула Марту з голови до ніг. – І що це ти нап’яла на себе? Сором який!
– Ой! Не прискіпуйся, ба! – Марта крутнулась на високих підборах і задоволено цокнула язиком. – Класні мешти, скажи?
– Кінські копита. Ноги можна вломити на цих ходулях. Нащо тільки мати їх тобі надіслала? Приїде зі своєї Італії, то вхопить у мене!
Грюкання дверей змусило стареньку замовкнути. Таки вислизнуло дурноголове дівчисько! Мати в пелені принесла, спихнула своє чадо бабі, а сама на заробітки поїхала. І те вільне, необтяжене родинними клопотами життя так припало до смаку жінці, що вже чотирнадцять років живе і працює в Італії. А два дні тому просто вбила телефонною звісткою:
– Мамо, я виходжу заміж.
– Як це – «заміж»? За кого? Коли? – стара аж сіла на стільчик, щоб не впасти.
– Стільки запитань! – Леся весело засміялась. Але голос затремтів нотками роздратування. – Його звати Антоніо. Він удівець. Має власну продуктову крамницю…
– А діти в нього є?
– Немає.
– Сподіваюсь, ти розповіла йому, що маєш доньку…
У слухавці запанувала оглушлива тиша.
– Розкажу. Але не зараз… Трошечки пізніше. Не все відразу, мамо! Ну, гаразд. Бувай! Мартусі – привітики і цьомчики…
– Ти б краще додому навідалась! Твоє дитя зовсім не слухається. Закинула навчання. Тільки й знає, що вдягатися й клубами шастати. Порозмовляла б ти з Мартусею…
– І що казатиму? Вона вже доросла…
– У неповних двадцять розуму ще небагато. А за неуспішність можуть з інституту вигнати. Приїдь, Лесю! Ти потрібна Мартусі…
– Алло! Алло! Я тебе дуже погано чую! Щось зі зв’язком! – її лемент миттю обірвався короткими гудками…
Старенька поклала телефон і схлипнула. Усе життя донька лише про себе думала. Навіть на власну дитину плює з високої дзвіниці…
* * *
Марта пірнула в ніч. Озирнулась на будинок: баба вже її не побачить! Супер! Тепер можна й покурити…
Жадібно затягнулася димом. У горлі гірчило і шкребло. Зате який кайф після кількагодинного утримання! Перед бабою дулю з маком закуриш! Стара причепа постійно очима пряде й бурчить цілими днями…
– Привіт, лялю! – поруч пригальмувало авто. – Куди поспішаєш? Підвезти?
Марта озирнулась.
– Владе! Годі придурюватись!
Хлопець спантеличено звузив очі, приглядаючись до неї.
– Мартухо! Це ти?
– Хіба так сильно змінилась за три роки?
Він вистрибнув зі своєї дорогої іномарки і згріб колишню однокласницю в обійми.
– Вибач! У темряві не розгледів. Дай-но я тебе пожмакаю трохи! Стільки не бачились!
– Звісно. Ти ж як зник одразу після випуску, то носа не показував. Ніби крізь землю провалився.
– Треба було трохи бабулесиків на залізного коня підзаробити, – Влад ніжно погладив капот свого «мерса».
– Нічого собі – «трохи»! – Марта розсміялась, окинувши авто заздрісним поглядом. – Це ж на якій роботі так добре платять?
– Таємниця фірми! – підморгнув. – Годі стовбичити! Застрибуй, поїдемо в клуб.
* * *
Елітний нічний клуб приголомшив. У таких закладах Марті ще не доводилося бути… Тож великими від подиву й зачарування очима роззиралась довкола і смакувала дорогий коктейль. Влад сьогодні був небачено щедрим. Хоч раніше, ще у школі, такого за ним ніколи не спостерігала…
– Зачекаєш хвилинку? – підвівся. – Я зараз повернусь.
Хитнула головою. А коли пішов, розхвилювалася. А що, як утік? Хто тоді платитиме за замовлене?..
Проте однокласник швидко повернувся. Не сам… Обіймав за талію високу пишногруду брюнетку в надто відвертій сукні.
– Дівчатка! – весело усміхнувся. – Ви тут трохи поспілкуйтесь, замовте собі випити, а мені треба вийти з цього галасу. Важливий дзвінок…
– Посеред ночі? – здивовано глянула Марта. Але Влад проігнорував її запитання і пішов…
– Аліса, – відрекомендувалась брюнетка, уважно розглядаючи її простенький одяг, придбаний на міському ринку.
Обличчя Марти спалахнуло: «І чого, питається, так витріщатися?»
– Марта, – буркнула невдоволено.
– Уперше тут? – нова знайома манірно провела відточеним довгим нігтем по краю келиха.
– Так.
– Подобається?
– Нормально, – вдавано байдуже знизала плечима.
Аліса недовірливо усміхнулась. Легким рухом відкинула на спину довге волосся.
– Працюєш чи навчаєшся?
– Гризу граніт науки, – похмуро кинула Марта.
– Зуби ще цілі? – повні чуттєві губи затремтіли іронією.
– Поки що…
Брюнетка повела мигдалевидними очима кудись убік. Задумалась. А тоді неочікувано прихилилась близенько до Марти і тихо поцікавилась:
– Гроші потрібні?
Та витріщилась. Зглитнула:
– Звісно. Кому ж вони не потрібні?
– То маю для тебе гарну пропозицію… Ходімо на свіже повітря.
Вийшли з клубу. Ніч накинула на їхні голі плечі темні сутани праведниць…
– І яку ж? – Марта зацікавлено вдивлялась в осяяне світлом ліхтарів вродливе обличчя нової знайомої.
– У клуб, де я працюю, потрібні танцівниці. Я бачила, як ти рухалась. Це неймовірно! З такими даними бабло лопатою загрібатимеш… Декілька професійних уроків – і до роботи…
– Про який це ти клуб заливаєш? Не розумію…
Аліса роздратовано скривилась:
– Марто, ти справді така наївна чи вдаєш? Я кажу про стриптиз!
Здригнулась від почутого. Неочікуваний поворот!
– Знаєш що? – сердито зашипіла. – Йди ти зі своїм клубом!..
– Не пінься передчасно! – брюнетка засміялася. – Візьми мій номер телефону… Якщо передумаєш, набирай…
* * *
Дорогою додому Влад декілька разів гостро черкав її очима і врешті не витримав:
– Мартухо, ти – дурепа!
– Гей! Збожеволів – таке казати? – аж підскочила від несподіванки.
– Мала! Не кипи, бо з вух пара піде. Краще вислухай… Той клуб, про який казала Аліса, мого друга. І я можу замовити за тебе слово. А гроші й справді великі платять. Я мовчу про чайові в трусах… Погоджуйся!
Марта заніміла… Лише коли авто пригальмувало біля її будинку, глянула на Влада й похитала головою:
– Тобі самому не гидко таке пропонувати?
– Аніскілечки! – зареготав.
Миттю вислизнула з машини, ляснула дверима й пішла, не озираючись…
* * *
Минуло декілька днів. Несподівано захворіла бабця. Старий кволий організм не міг самостійно впоратись із важким грипом. Потрібно було лягати в лікарню…
Від матері – ні слуху, ні духу. Навіть на дзвінки припинила відповідати… Відкладені про запас гроші танули, мов сніг навесні. А бабі ставало дедалі гірше…
Марта була у відчаї. Прийшла додому після відвідин старенької в лікарні, заварила чаю і розплакалась. А тоді раптом намацала якийсь папірець у кишені джинсів. Вийняла… То був номер телефону Аліси…
– Алло! – м’яко прошелестів її голос.
– Привіт! Це Марта… Пам’ятаєш? Ми в клубі познайомились…
– Мартусю! – радісно защебетала. – Рада тебе чути! Як справи?
– Не дуже… Слухай… Твоя пропозиція щодо роботи ще дійсна?
– Авжеж!
– Коли можна приїхати?
– Та хоч зараз! Бос на місці… Хочеш, я скажу Владові, щоб привіз тебе?
– Якщо він погодиться…
– Звісно, погодиться! – засміялась. – Збирайся хутенько…
За пів одини Марта виходила з будинку. Біля воріт її вже чекав колишній однокласник…
Випросталась і рішуче попрямувала до автівки. Власне, чого хвилюватися? Якщо не сподобається, завжди можна піти. А гроші зараз дуже потрібні! Не може вона дозволити, щоб бабця, яка стільки років піклувалась про неї, доки рідна мати віялась далекими світами, відійшла за межу життя. Єдина людина в цьому світі, якій вона – Марта – справді потрібна… Ну, не піде ж вона мити в запльованих барах підлогу чи брудний посуд! А ще ж навчання в інституті. Не можна залишати все на півшляху! Тому й погодилась на пропозицію… Робота перспективна й не забиратиме в неї багато часу. Декілька годин покрутить задом перед захмелілою публікою, а решта часу – вільна пташка!
Вийшла з двору, хряснула хвірткою. Життя набуває барв! Хіба ні?..
Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
72
Життєві історії
Життєві історії
