ПЕРША ТА ЄДИНА СПРОБА

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Настя ніколи не святкувала своїх уродин – удома не було заведено, а в шкільні, студентські й робочі часи просто не випадало, бо дівчині пощастило народитися посеред літа, коли в усіх навчальних закладах канікули і друзі роз’їжджалися хто куди.

Після медичного училища влаштувалася працювати медсестрою в школі, то й тут її обминули святкування. Може, своє 30-річчя проігнорувала б, та наполягли батьки й сестра, яка невдовзі планувала покинути Україну на довший час, виїздили з чоловіком аж в Америку. Отже, Настусі не залишалося нічого, як мовчки згодитися. За столом – найрідніші люди, приємні подарунки і щирі вітання. Сестра жартома затягнула пісню, яка не так давно звучала чи не з кожної праски. Пісенька така собі, але сестра вважала, що слова доречні – коли тобі трішки за тридцять і є надія вийти заміж за принца. Чоловік сестри ляпнув дружину по дупі: «Ну не всім вискакувати заміж у вісімнадцять, як ото тобі!». Мама насупила брови на невдалий жарт, бо її теж боліло, що значно молодша Христя давно в парі, а Настуся досі самотня. Настя продовжила на тій же ноті й собі затягнула не менш відому пісню про п’ятьох кавалерів, які всі були не такі. Посміялись, але кожен подумав, як же вона залишиться сама. Батьки лиш дочекалися пенсії та й переїхали жити в село, до бездітної тітки, яка зачекалась їхньої допомоги. Сестра з чоловіком поїдуть геть, Настя залишиться в чотирьох стінах сама-самісінька.

Дівчина цим не переймалась, поки так і не сталося. Після від’їзду сестри стало аж моторошно в порожній квартирі. Задумалась, чи не вперше в житті, що таки треба їй пару. Мама пішла ще далі – радила народити дитинку.

– Мамо, від кого? Хлопці мого віку або надійно влаштовані в сім’ях, або безнадійно викинуті із сімей, як непотріб. Треба щонайменше шукати претендента з доброю генетикою, і зовні, і в душі. Не ліпити ж собі на чоло та спину папірець, що шукаю красивого і мудрого чоловіка для зачаття дитини.

Більше до цієї теми не поверталися.

Почався навчальний рік, і Насті не було часу сумувати, любила свою роботу, щодня відвідувала по черзі всі класи, а на перерві до неї бігали учні: хто попросити термометр чи зеленку, а хто просто запитати щось суто своє, але на медичну тему. Настю у школі любили всі, а ще шанували за талант робити чудові портрети, які дівчина малювала звичайними кульковими ручками. Портрети виходили такими якісними й гарними, що дівчині чи не щотижня замовляли роботу. Чи собі на пам’ять, чи на подарунки. Радили зробити свою виставку, бо ж такий талант треба виносити в люди. Відповідала, що ще не час. Але в одній соціальній мережі, де зібрались не маститі художники, а такі невідомі таланти, як Настя, таки демонструвала свої роботи. Там-таки, в групі «талантів, що сплять», як жартома себе називали, познайомилася з гарним хлопцем.

Спершу спілкувалися назагал, а потім перейшли в особисті повідомлення. Хлопець підписаний як Борис Глібський, Настя – як Власта. Зрозуміло, ніхто з талантів не хотів афішувати своє справжнє ім’я. Листувалися тривалий час, Борис присвячував Насті-Власті цілі поеми. Як же гарно й чуттєво він описував своє кохання до неї! Дівчина не могла дочекатися вечора, щоб прочитати новий шедевр Гліба! Хлопець запевняв, що тільки завдяки Насті в нього «проклюнувся» дивовижний талант, називав її Музою. Хтозна, скільки б так тривало, якби Настя у вихідні не поїхала до батьків у село. Любила вона тітку, її хату й особливо книжкову шафу на цілу стіну. Вкотре копирсалася в книжках і знайшла між ними грубий зошит, дрібно списаний акуратним почерком.

– Тітко Олю, не смію вас турбувати, але хочу знати: це ваші вірші?

– Ні, дитино, я не маю таланту до рими, хоч поезію люблю все життя. Про цей зошит я давно забула, він іще з часів моєї молодості, коли такі автори, як Едуард Асадов, були заборонені. То ж
ми ретельно переписували його вірші, мов найкращий учень домашнє завдання. Мода була на цього поета, хоч він і росіянський. Тоді ми були одним радянським союзом, тому ніхто не звертав уваги, що він не українець.

– А що, таких українських поезій не було?

– Були! Однак про них ніхто не знав! Навіть прізвищ не чули, не те що вірші. Такий був час, що все українське нищили.

– Можна почитати?

– Можна, якщо зрозумієш. Ти ж уже не вчила тієї чужої мови.

– Не вчила, але трохи розумію.

Настя всілася на старий диван, якому тепер місце на веранді, й поринула у світ рим. Що більше вникала, то більше огортало відчуття дежавю. Десь вона це чула чи бачила... Надто знайомі речення. Пригадала! Це ж Борис їй пише! Лиш у перекладі українською мовою!

До своєї квартири їхала як на пожежу. Видалила в комп’ютері свою сторінку, цим самим поставила крапку в стосунках з брехливим «поетом». Стосунки закінчились, навіть не почавшись.

Відкрила іншу сторінку, підписалась своїм іменем, бо брехня в соціальній мережі обернулася проти неї ж самої, ось тобі й маєш Власту. Якось побачила цікавий допис у місцевій групі, перетнулась у коментах з розумним чоловіком. Їхні публічні листування плавно перейшли в приватні. Настя зраділа, бо ж людина зі свого міста, може, не наважиться обманювати. Мали одинакові погляди на мистецтво, етику й естетику, переповідали одне одному цікавинки міста. Олександр якось запропонував не лише писати електронні листи, а й спілкуватися наживо. Настя згодилась, бо теж відчула симпатію до цього хлопця. Обмінялися номерами телефону, за мить натиснула кнопку виклику, привітались. І тут понеслося!!

– Настя, бл..., в тебе такий, бл..., чарівний голос, бл..., що я аж очманів. Ти, бл..., ще краща, ніж я уявляв! Я, бл..., реально закохався...

Настя так і не могла второпати, то вона бл... чи Олександр, тому скрикнула: «Я тебе не чую, поганий зв’язок!». Вимкнула телефон, мало не облила його рідиною для витирання монітора. Ще й руки протерла дезінфектором, ніби доторкнулася до гидкого слимака, тьху. Все, більше ніяких віртуальних знайомств. Одразу ж заблокувала Олександра в соціальній мережі й телефоні, а на невідомі номери ніколи не відповідає. Задля більшої надійності прибрала зі сторінки в інтернеті фото й трішки скоротила прізвище, для конспірації, так би мовити.

Третій кавалер вискочив як Пилип з конопель. У прямому сенсі слова. Маршрутка зранку переповнена, але у двері ще хтось заскочив, та так, що наступив Насті на ногу. Дівчина скрикнула, не­уважний пасажир второпав свою провину, вирішив згладити ситуацію й запросив дівчину на каву.

– Я навіть вийду на тій зупинці, що й ви, хоч і надто спішу.

– Дякую, не варто.

Дякуємо за вашу передплату онлайн!