ПЕРЕД ВЕЛИКОДНЕМ!

ЧИТАЙТЕ ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ НА STORRISS

Елька ніколи не плакала, хоч це було трохи дивно, зважаючи на її вік. А було Ельці лише сім років, і ходила вона до другого класу. Чи, точніше, мала б ходити, якби в селі була школа. Але школи в селі не було, бо воно потрохи вмирало. Вимирало разом зі своїми мешканцями. Ото тільки вчора поховали бабу Теклю, а минулого тижня – бабу Олену. Відспівали обох як годиться, пом’янули добрим словом і навіть по чарці за упокій душ та Царство Небесне для небіжчиць випили. У селі була своя церква і навіть свій панотець, який правив, щоправда, лише тоді, коли дозволяв запущений радикуліт, але у сповіді та похороні ніколи нікому не відмовляв, навіть якщо не міг розігнутись і ледве переставляв ноги, опираючись на ціпок та тримаючись з останніх сил за дяка.

За покійниками в селі не плакали, бо наймолодшому, вічному сільському парубкові Юрасю, який навіть замолоду обходив усіх жінок...

Історії життя