ПЕКЛА МАТИ «КАРПАТИ»…

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Ще вчора, може, після світанкового «Отченашу» чи вже в часі служби Божої на старенькому радіо спала їй крамольна та трохи грішна думка (бо ж службу треба слухати, а не думками десь літати), що треба спекти «Карпати»…

Така невчасна і зайва в щоденних клопотах ідея, неначе літня спека, потроху заполоняла всі помисли, відчуття… Навідалася в обідню пору, коли вертала з пасовиська… Билася, як пташинка об шиби, поки поралася на городі, нагадалася надвечір, коли складала біля хати реманент. І втомленій, коли я засинала, перед очима стояв давній, іще бабин рецепт.

Опиралася, трохи дратувалася, та все ж здалася. Вже від рання відклала всі справи (й навіть часник, який ну дуже вже треба було просапати), провітрила з ночі кухню, принесла з комори диво совітської промисловості – електродуховку «Харків», декілька бляшочок, поливану з грибочком миску (чогось саме в ній найліпше тісто виходило), маргарин, борошно і все, що треба на порядний пляцок.

Принесла, розставила, сіла на бамбетль, склала руки одна на одну на колінах і замислилася…

Червень. Літо. Середа. Баба казали, що тісто місити можна, бо день жіночий. А чи то правда? Де тепер правда, а де неправда – сам Бог знає…

І вона зовсім не розуміла, як так ста­лося, що весь світ зупинився: і годинник на стіні, і сонячний промінчик, що за­йшов у хату крізь біленький тюль, – усе завмерло в очікуванні… Чого?

Вона не знала… Не знала, нащо розкапарила кухню, навіщо пекти пляцок, який нікому їсти, а до Петра-Павла ще декілька тижнів, та й то на празник ніхто не приїде. Юльця – в Гамериці. А Влодко…

Її очі на мить стали як дно криниці – чорні, вогкі, студені… Але, може, здалося. Це, мабуть, хмарина надійшла і хатою тінь пробігла.

Пекла мати «Карпати»…

Великим ситом просіяла дві склянки борошна, вкинула пачечку зимного маргарину й почала то руками злегка переминати. Шурхотить під долонями тісто, шелестять в унісон думки…

Липень. Літо. Середа. До празника декілька днів, а ніц не зроблено.

Діти товчуться, як дідько у пеклі, крики, вереск, гамір, ні секунди спокою. Юльця подерла коліно, вже плач до сусіднього села чутно. Влодко вліз у річку в найбруднішому місці. Хтів перевірити, чи перейде убрід. Мастила зеленкою Юльцю, посадила сина на ослінчик і просто згори поливала водою з керниці. Як умів у річку влізти, то, либонь, не заслабне від води. Зрештою, спересердя дала по сраці миткою і одному, і іншій та вигнала до свекрухи, за три вулиці. Хоч хвилина спокою буде…

Колись її мама пекли по одному пляцку на кожного гостя. Такі були часи, такі правила. Якщо менше, то вже не господиня.

Вона ж була господинею вправною, але мала дві руки, дві ноги й не мала помочі. Тому пекла те, що могла… Пекла медяник, пекла цвібак. Пекла «Чоколядовий» і «Амоняковий», «Карпати» і ще декілька перекладанців. Може, спече ще горішки і ружові завиванці. Чекали в гості брата з дітьми, вуйка з вуйною, стрийка, стрийну і домашніх четверо. Солодкого вистачить.

Просіяла до борошна з маргарином ще ложечку борошна та чайну рівну розпушувача. Всипала цукор (трошки менше ніж склянку). Додала в миску три великі жовтки (нівроку цього року кури несуться!) та три столові ложки домашньої жирної сметани. Замісила м’яке тісто. Розділила на три частини, кожну сховала в кульочок і поставила на холод. Хай «відпочине».

Прибіг заплаканий Влодко. Дістав від сестри по чолі патиком. Знову вмила слізоньки, обійняла, втішила, дала хліба зі сметаною та цукром і посадила біля себе на бамбетлі. Усе ж на виду, так спокійніше.

Відміряла склянку з чубком горіхів, узяла дощинку і почала їх дрібненько ножиком сікти.

Задумавшись, пропустила запитання:

– Що ти кажеш, Владику? Повтори...

Дякуємо за вашу передплату онлайн!