ПАРАСОЛЬКА

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Його в місті знали за одним ім’ям – Парасолька. Він був худорлявим, низького зросту, з добрими світлими очима, багатослівним і швидким у руках, товариським, веселим, дотепним. У його майстерню заходили на хвилинку, а затримувались на пів години.

Принесе жінка парасолю в ремонт, а поговорить про все на світі. Почне з парасолі, яку шарпонув вітер, а заодно вислухає лекцію, що треба було її направити проти вітру, тримати під верхом, автомат не натискати сильно, бо від того пружина вискакує. Принесе чоловік на ремонт – сам виговориться. І про те, що неякісні тепер вироби, і про те, що сам би ремонтував, бо ж не хтозна-яка механіка, та саме такої спиці не знайшов удома, бо дружина все старе барахло везе до тещі в село. А теща – гадина ще та: якщо вже щось потрапило на її подвір’я, то з нього не віддасть навіть іржавого цвяха. Вислухає Парасолька всіх, комусь підтакне, когось розсмішить. Єдиним мінусом майстра була невідмовність. Він ніколи нікому не міг сказати «ні». Йому несли на ремонт такі вже страшні парасолі, що іноді у смітник викидали кращі. А йому несли, бо знали, що зробить з неї шедевр. Він мав два рулони болоньєвої тканини: чорна – для чоловічих парасоль, синя в кольоровий горошок – для жіночих. Для роботи – перекрити верх. Майстер одним поглядом визначав, шестиклинка чи восьмиклинка, брав лекала, вирізав трикутнички, які акуратно зшивав машинкою «Зінгер». Дитячих парасольок зазвичай не перекривав, бо малюки не встигали зашморгати тканину, як дорослі. Для маленьких парасольок найбільшим ворогом був вітер: спиці виготовлені з легкого алюмінію, який гнувся від найменшого коливання повітря. Але саме дитячі парасолі майстер обожнював ремонтувати, особ­ливо коли матусі приводили своїх чад у його майстерню. Для таких відвідувачів Парасолька тримав у коробочці молочні цукерки й декілька смужечок різнобарвної болоньї.

– Мама тобі купить кольорову кульку, надує, зав’яже, триматимеш за цю стрічку. Ні в кого такої не буде, лиш у тебе. Тримай! – усміхався самими очима.

До Парасольки приходили часто, бо він був невідмовним навіть тоді, коли за ремонт не було чим платити. Люди йшли, «несли старі парасолі й жменьку квасолі», жартували з майстерні поряд. Там латали капці, ремонтували замки-блискавки, били кнопки-застібки, тобто майстри багатші. А Парасолька всіх жалів, тому коли замість грошей якась жінка із села давала пучечок редиски, дякував і міняв розламані надвоє спиці чи трубку, яка вже була не раз перемотана або ізострічкою, або скотчем. Приходили друзі Парасольки з оберемком парасоль – дружини, тещі, сестри, коханки. Грошей майстер у них не брав – ну бо ж
колєґи, разом інколи на риболовлю їздили чи по гриби. Друзяки приносили пляшчину, яку тут же розпивали. А Парасолька назавтра вишкрібав з кишень останні гроші і йшов на базу купувати запчастини. За свої гроші, бо хто ж
у колєґ бере гроші?

Дякуємо за вашу передплату онлайн!