ПАНІ ПТАШКА

ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

07 квітня 00:02

572

Джерело: Газета «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

З поштової скриньки

Якось довелося мені почути історію. Розповів її той, кого вже немає на цьому світі, а я зберегла цю оповідку. Настав час випустити її на світ Божий, до людей, наче пташку. Нехай летить! Хочу розповісти її вам і нагадати собі, яким був цей незвичайний, талановитий чоловік, уважний і небайдужий до життя та до живих істот. Сподіваюся, він був би не проти, аби й ви дізналися історію, яка сталася з ним і запам’яталась і йому, і мені.

Усе відбувалося зі мною саме тут, у межах цього мікрорайону. Мій батько зводив наш будинок № 46. Дуже просто було: вантажівка цегли на пологовий №3, ще одна на пологовий №3, а третя – на наш будинок. І робітники, відпрацювавши пів зміни, вже чітко знали, що на будівництві будинку № 46 їм заплатять уп’ятеро більше й одразу. Тож не дивно, що його дуже швидко звели! Тут я жив від 1961 року. Тут траплялися справжні дива і народилося трійко моїх синів. Але ще до одруження й до народження хлопців сталася зі мною ця предивна історія…

Одного разу повертаюсь я додому, відмикаю двері – і що ви думаєте? Бачу, що забув зачинити балкон! Двері навстіж, вітром висмикнуло фіранку, а на поруччі сидить цікава пташка. Я подивився у Даррелла: та це ж галка! Виходжу на балкон, а вона задкує і каже мені:

– А чого ти прийшов?

– Ну, як чого? Я тут мешкаю.

– То й що?! А де частування?

– Зрозумів!

Пішов я в кухню, взяв миску з черешнями. Більше нічого смачненького не було – ані хрущів, ані черв’ячків, ані комашок, які любить галка. Вийшов на балкон знову, поклав перед нею одну черешеньку… Ви не повірите! Подивилась вона на мене так… по-жіночому.

– Біла, еге ж? Чудово. Ну, добре, я це, мабуть, з’їм.

Пташка з’їла одну черешеньку, другу, третю, а потім я пригадав дещо. Даррелл писав: якщо ти різко чкурнеш від ворони чи воронових, саме від галки, в ній прокинеться інстинкт переслідування! Я вирішив це перевірити. Розвернувся – і раз! – пішов у кімнату. Озираюсь, бо відчуваю, що пташка вже сидить у мене на плечі! Ой, Божечку! І так ніжно й лагідно перебирає моє волосся та й каже:

– Ну, що, вечерятимемо, чи як?

Це просто неймовірно! Я запитую її:

– Сало будеш?

– Звісно. Якщо воно несолоне.

Нарізав сала, яєчню підсмажив. І що ви думаєте? Що пташка десь засоромилася? Якби ж то! Вона вмостилася на краєчку великої тарілки й запитує:

– А де ж моя тарілка, господарю?

Довелося відрізати їй шматочок і покласти в окрему тарілку.

З’їла.

А я ж знаю, що в мене увечері побачення, мені треба йти. А як я її тут залишу? Пташка в хаті вже все почала вивчати, цікавитись. Друзі, ви не повірите! До чого живе, точне мислення в тієї галки було! Вона залишила послід чітко на історії КПРС, яку мені дали законспектувати в ті радянські часи. «Ну, – подумав я, – ти пава! Що ж мені з тобою робити?».

От сидить вона на столі, а я – до неї:

– Я тебе зараз обережно візьму в руки.

– Дзуськи! – пручалась і заперечувала перната, але потім погодилася. – Ну, гаразд, нахабо, бери вже.

Узяв я пташку й задумався: випустити шкода, бо вже вечір надворі. Пішов у ванну кімнату. Там у мене довгенька дужка була, а на ній – душ. Я дбайливо посадив галку на цю дужку, налив у відро води, поставив його вниз і вимкнув у ванній світло. А сам пішов на побачення. Та чи міг я собі уявити, що все буде так? Моя подруга чомусь здалася мені менш цікавою, ніж та пташка! Та, не кажучи ні слова, казала все, і я її розумів, а ця довгого язика мала, скрекотала, мов та сорока, але в серці нічого не залишалося.

Врешті провів я додому подругу, ми холодно поцілувалися і розбіглися врізнобіч. Я повернувся до хати, а моя жива істота сидить, чекає на мене. І мовить вона:

– Чого це ти серед ночі світло вмикаєш?! Ти з глузду з’їхав? Я тут сплю собі тихесенько. І так мені добре на цьому душі. А ти яскраве світло ввімкнув! Совісті в тебе немає!

Ну, добре, добре. Уже вимкнув.

Уранці поснідали разом. Галка на столі крихти позбирала, а мені ж треба йти на заняття. Я не можу її тут залишити.

– Гайда на прогулянку, – кажу.

– Ходімо, – одразу погодилася вона.

Вийшли на балкон. Не летить. Сидить поруч зі мною. Тоді вже я схитрував: дуже повільно і непомітно пішов, зачинив балконні двері, і більше ми з нею не зустрічалися.

Їй-бо, щиро кажу, мені ця пташка більше сподобалася, ніж моя подруга! З подругою ми так само розбіглися назавжди, але пташка мені запам’яталася.