«ОТ І ВСЕ…»

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»

20 травня 17:41

390

Джерело: Газета «ЖИТТЯ»

Життєві історії

Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.

Від модного репу, який було встановлено як будильник на телефоні, Яна схопилася і одразу ж побігла в туалет. Та очікування не справдилися – затримка вже була понад тиждень. Невже??? Дівчина навіть боялася подумати, що це могло означати. Дорослі ігри дають дорослі результати. Тест підтвердив. Шокована, знервована, вона заховалася за шафою у своїй кімнаті, маленькою грудочкою забилася в куточок, присіла, обійняла ноги, зіщулилася, десь у душі сподіваючись, що незабаром усе мине само самою.

Колись, у дитинстві, Яна так часто робила, коли тато приходив напідпитку і починав сваритися з мамою. Вона, чотирирічна дитина, хапала рученятами маму, намагаючись захистити її від стусанів, кричала щось, плакала, а коли розуміла, що нічого не зміниш, тікала сюди, за шафу, ховалася в куточок і чекала, поки все стихне. Інколи доводилось сидіти там до ранку. От і зараз сподівалася, що зійде сонце – і її проблеми розвіються, наче страшний сон.

– Ти вже зібралася до школи? Ходи їсти! – голос бабусі привів до тями.

– Не хочу, – Яна враз відчула, що її знудило. «Ранній токсикоз», – подумала і вибігла надвір.

Дорогу до школи дівчинка вибрала найдовшу. Не хотілося ні з ким розмовляти, бо здавалося, що всі знають про її підозри. А вона дивилася у відповідь з дико солодкою цікавістю, оцінюючи, яка була б у кожного реакція. Так, її рідна бабця Марина, мабуть, би довго плакала, нарікала, що то дитина сиротою, маючи живих батьків, виросла. А вона, сердешна, не вберегла Яни від сорому. Сусідка Микитиха похитала б головою, зробила б співчутливий вираз обличчя і, пославшись на термінові справи, побігла б у село новину розносити. Батько… А йому, м’яко висловлюючись, по барабану, де вона і що з нею, йому аби чарка повна і коханка збоку… Валька з її рідного дев’ятого класу, що змінила вже сотню кавалерів, стрибала б від радості, мовляв, дивіться, от ви кажете, що я нечемна дівчинка, а ви на Яну погляньте… Інші в класі були б тихо шоковані. Вчителі – мабуть, як хто. Здебільшого це були б нотації та повчання: «А ми тобі казали, ми тебе попереджали, просили», – і сподівання, що вже кінець навчального року, тож ніхто не дізнається і чорна тінь не впаде на школу. Хіба… може, класна керівничка зрозуміла б. Але чим вона допоможе?!! І як так просто підійти і сказати: «Антоніно Василівно, я вагітна. Що робити?..».

Смішно.

Мама. Юнка зумисне намагалася не згадувати про найріднішу людину, бо їй хотілося бути впевненою хоч у комусь, хто зможе її зрозуміти і підтримати. Рідну маму Яна ледь знає, бо та не витримала чоловіка-пияка і поїхала на заробітки глядіти чужих дітей. Звісно, приїжджала, купувала подарунки, надсилала гроші, обіцяла, що більше не поїде, проте, побувши тиждень, знову зникала, щоб «заробити дітям на пристойне життя».

«Ой мамо, мамо, знала б ти, як мені тебе не вистачало, як я плакала, замикалася в собі, а ти відкуповувалася грошима! Відразу дала старшій доньці вищу освіту, придбала їй квартиру в місті й досі гаруєш на неї. А сестра ж від мене відреклася, бо я не ідеальна, можу її донечку зіпсувати.

(Далі – на с. 2)

(Закінчення. Поч. – на с. 1)

Мамо, я росла і хотіла любові. Не отримавши її від найрідніших, знайшла її в чужих. Так, у хлопців, які розповідали, як мене кохають, і брали від мене те, що хотіли…»

– Лісовик, до дошки, – суворий голос математика перервав плин думки.

– Антоне Петровичу, можна, я не піду? У мене голова болить, мабуть, грип буде.

– У тебе весь навчальний рік вона болить. Іспит як думаєш складати? Там тобі не хихоньки-хахоньки будуть. А тобі ж оцінок гарних треба, мама захоче тебе в коледж відправити навчатись. А ти… Ех, – махнув рукою. – І що з тобою робити?

– Пожаліти і відпустити, – спробувала пожартувати Яна.

Закінчилось тільки три уроки, а відчуття, що минула вічність. Дівчина не могла працювати, слухати вчителя. У голові бумкало: «Вагітна! Вагітна! Вагітна!..».

Класна керівничка підійшла стурбована:

– Все гаразд?

– Так. Тільки голова розколюється. Можна, я додому піду? Хоч таблетку якусь вип’ю.

– Йди. Та зателефонуй сестрі, розпитай, що тобі можна пити. А ще краще зайди в медпункт. Там фельдшерка тобі тиск виміряє, температуру… – сказала Наталя Василівна, а коли Яна залишала клас, гукнула їй навздогін: – Я ввечері зателефоную, щоб дізнатися, як ти.

– Телефонуй-телефонуй, – пробурмотіла собі під ніс Яна, не озираючись.

Пішла до річки. Довго дивилася на воду, сидячи на березі. Подумки шукала вихід із ситуації. Але це був глухий кут. Хоча ні, шлях уперед є. Саме тут. Один-два кроки – і все.

Врешті наважилася зателефонувати коханому. Він же дорослий, він її заспокоїть і захистить. Йому вже двадцять два, він може утримувати сім’ю, а вона, відкинувши мрії про навчання, доглядатиме дитинку. Ну і що, що їй самій лише чотирнадцять? Доки народить, буде п'ятнадцять. А в арабських країнах це взагалі норма.

Володимир не брав слухавки. Дотелефонувалася до нього тільки з дому. Спочатку був поза зоною, потім – довгі гудки. Коли врешті-решт відповів, не було сили вичавити із себе промову, яку готувала і прокручувала в голові декілька годин. Лише два слова:

– Я вагітна…

Довга пауза, під час якої Яна не дихала.

– Ти що, дурна? Які діти? Ти сама ще дитина. Та мене посадять за розбещення неповнолітньої! Я ще не хочу дітей! І одружуватися не хочу! І не буду! І взагалі, хто сказав, що я батько? Я ж у твоєму житті не єдиний був. Мало з ким ти могла крутити, доки я на заробітки їздив! Ні. Ти точно божевільна. Як з хлопцями спати знаєш, а як запобігти вагітності – ні? Вирішила лоха собі підшукати? Ні-і-і-і-і. Я на це не поведуся. Сама втрапила в цю халепу – сама виплутуйся…

Кожне слово різало, пекло, кололо, вбивало надії, кохання. Вбивало душу.

«Куди йти? До кого? Навіщо? Жити чи..? Сестра? Мати? Батько? Друзі? Хто? Куди?» – крутилося в голові.

Заціпеніла. Не могла плакати.

Яна пролежала в ліжку до півночі. Бабуся все бігала навколо дівчини. Змушувала її їсти. Варила Яні чаї, вимірювала температуру і годувала її таблетками.

Всю ніч дівчині верзлися жахи. Прокидалася в холодному поту і знову засинала, щоб спробувати хоч уві сні владнати свої проблеми.

Коли за декілька днів прийшла до тями, почала шукати в інтернеті, як позбутися небажаної вагітності. Рецептів безліч. Є й пігулки. Та де їх у селі дістанеш? Хіба народними способами. Лікарі на форумах пишуть, що ці способи небезпечні для життя. Але коли воно втрачає сенс, нема чого за нього триматися… Та й багато дівчат пише, що їм допомогло. Треба спробувати, щоб на останній дзвінок бути спокійною.

Перед початком експерименту стало страшно. Яна вирішила зачекати декілька днів, бо мала повернутися з Італії мама. А може, вона зрозуміє, глядітиме внучку, якщо вже не ростила її, свою донечку? Може, сумління в ній заговорить? Сама ж ніби в 16 років заміж вийшла.

…Мама приїхала машиною бізнес-класу. За кермом – симпатичний водій, значно молодший за маму, але ніс сумки з подарунками, догідливо заглядаючи їй в очі.

Незважаючи на грайливий настрій Віри (так звали маму), вечеря була напружено вдаваною. Всі усміхалися одне одному, але родинного тепла не було відчутно. Віра розповідала про дітей, яких доглядає за кордоном. Розказувала про їхні звички, манери, як вони тягнуться
до неї. Вихвалялася, що вони плакали, коли та від’їжджала, бо люблять її більше за свою рідну маму. Яна терпляче слухала, в горлі душило, хотілося заховатися за шафу. Мама знала про чужих дітей усе, а про неї… Чи знала мама, коли в Яни випали молочні зуби, як важко їй давалася математика і які чудові твори та вірші вона писала? Чи здогадувалася, що більшість віршів були присвячені саме мамі? Чи поцікавилася хоча б раз, як навчання доні? Чи…? Чи…? Чи…?

Колективно прибравши зі столу, всі розійшлися кімнатами. Яна наївно чекала, що мама прийде до неї, пригорне її, розповість їй, як сумувала за нею. Марно. Певний час повагавшись, пішла сама.

– Ти до мене? Чудово. Маленька, я також засумувала за тобою, але поговорімо завтра, я така втомлена з дороги.

– Мамо, я на декілька хвилин. Ти знаєш, у мене незабаром останній дзвінок… – почала здалеку.

– Не хвилюйся, сонечко, завтра купимо тобі найгарнішу сукню, запишемо тебе на зачіску, макіяж, манікюр. Ти будеш найкращою…

– Мамо, я не про це, – перебила дівчинка, боячись, що ще трішки – і не зможе сказати мамі те, що планувала.

– А, ти про вступ… Я тут, донечко, подумала, що, мабуть, у коледж ти не підеш навчатися. Хто тобі там готуватиме? А з дому хто збиратиме? Бабця? Я незабаром поїду. Найімовірніше, надовго. Я в освіту твоєї сестри вклала великі гроші. І що? Валя тепер однаково сидить удома. То навіщо ще гроші на вітер викидати? Підеш в училище навчатися на швачку чи на кухаря. Роботу, як треба буде, завжди зможеш знайти. А я трохи грошей і тобі на квартиру назбираю. Тільки пізніше, бо втомилася на вас працювати. Не ображайся, буду влаштовувати особисте життя. Ти вже не маленька. Впораєшся. За 10 років без мене, диви, якою чудовою дівчиною виросла!

…Володимир дістав таблетки. Випила. Водночас і снодійне, щоб нічого не відчувати, щоб не мучило сумління.

Від модного репу, який було встановлено як будильник на телефоні, Яна прокинулася, та піднятися не було сили, вона буквально плавала в чомусь теплому і липкому.

Безсило усміхнулася: «От і все!».

Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.