ОСТАННЯ НЕДІЛЯ ПЕРЕД РІЗДВОМ...

ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Анна ПІНЧУК

20 грудня 10:20

390

Джерело: Газета «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Життєві історії

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Остання неділя перед Різдвом... Була друга половина грудня, а за вікном дощ і мряка. Сонечко сховалося за важезними сизими хмарами десь днів сім тому. І відтоді жодним промінчиком не натякнуло на своє існування. Так, снігом цьогоріч і не пахне. А зі святковою атмосферою наразі було ще гірше, ніж із глобальним потеплінням. Кав’ярні, кафе і магазини вже давно вихвалялися різдвяними прикрасами та вигадливим святковим меню, приваблювали клієнтів гучними ритмічними мелодіями.

А в Мар’яни на душі було геть не святково. Та й святкувати щось зовсім охоти не мала. Жінка навіть ялинку не спромоглася поставити до Миколая, все відкладала через роботу та буденні справи, поки син зовсім не перестав нагадувати їй про це. Аж незчулася, коли свята наблизились упритул. Уже цієї середи буде Святвечір.

Жінка сумно видихнула і надпила з горнятка пряної кави. Прянощі в каву завжди додавала задля тепла й настрою в такі похмурі, холодні дні. Але якось навіть кориця з кардамоном не зігрівають і не додають наснаги. З вітальні лунала давно знайома музика. Остапко дивився свій улюблений «Східний експрес». Щороку вони втрьох прикрашали ялинку і дивилися цю милу різдвяну історію. Лише втрьох. Але цьогоріч їхні плани зруйнувало вище військове керівництво. Чоловік Мар’яни вже другий рік на службі. І відпустку на свята йому давати аж ніяк не збиралися. Не на часі. Ось що стало основною причиною Мар’янчиної передсвяткової хандри. Не дощ і мряка. А відсутність коханого вдома.

Адже Різдво – це не тільки ялинка, традиційні страви й колядки, це насамперед люди, сім’я. Світле свято. День, коли хочеться бути поруч із близькими та рідними, дарувати їм свою любов і турботу.

Але Мар’яна свою кохану людину вже декілька місяців бачила лише в телефоні. І то добре, що хоч відеозв’язок є. Ефект присутності в житті одне одного.

Жінка допила каву, навела лад у кухні. І задумалась над подарунком синові. Він цього року навіть листа не писав до Миколая чи до Санти зі своїми бажанками. Дев’ять років дитині, невже ні в кого уже не вірить? Але ж мультик про Північний полюс дивиться з великою радістю.

Жінка зайшла до вітальні й сіла на краєчок дивана. Малий з усмішкою стежив за подіями на екрані. Мар’яна підсунулась до сина ближче і обійняла, поцілувала в рожеву щічку. А тоді тихенько запитала про його бажання і подарунки до свят. Відповідь її вразила. Малий безтурботно промовив:

– Мамо, я бачу, що ти святкувати без татка не хочеш, он і ялинки в нас немає. То навіщо тоді ті листи? Вже хай усе буде як у звичайні дні.

Жінка на мить заніміла. Її малий хлопчик усе чудово бачить і відчуває. І хоч як намагалась усміхатися, бути позитивним та сильним дорослим поряд, нічого не вийшло. Через відсутність чоловіка вдома лягли всі буденні клопоти й відповідальність на її плечі. Мар’яна вже давно заборонила собі зупинятися. Ворушись, дівчинко! Вперед! Ти сильна і впораєшся з усім! Вона щосили старалася вести буденне життя, усміхатися і тримати себе у формі. Але просто втомилася, сильно втомилася бути єдиним дорослим для сина, нести валізу буденності самостійно.

Мар’яна швидко підвелася і вийшла з кімнати, ховаючи від сина непрохані сльози. Поставила в кухні чайник і стала біля вікна, вдивляючись у сіру, похмуру дощову днину. Хоч би невеличкий морозець і декілька десятків сніжинок пролетіли з неба! І пережити це Різдво було би легше.

Раптом вир пам’яті захопив її та переніс у далекі дев’яності. Її рідненький таточко ставить запашну живу ялинку в нову модну підставку. Навіть крутитиметься! Мама чаклує в кухні. Сьогодні страви на вечерю будуть не просто смачними, а святково-феєричними. Мама отримує щире задоволення від приготування святкових наїдків та сервірування столу. Негучно працює телевізор, де показують концерт із піснями та святковими мелодіями.

Старший брат дістав із шафи велику коробку з ялинковими прикрасами та дощиком. Зараз Мар’янка і Сергій прив’язуватимуть ниточки до шоколадних цукерок в обгортках. І різнокольорові смаколики також замайорять на ялинці. А діти посмакують солодощами в процесі прикрашання.

Тут мама гукає їх з кухні, щоб вони продегустували молочний заварний крем на тортик. Мар’янка куштує перша. Бо вона найменша в сім’ї. Голосно прицмокує від задоволення.

А тато тим часом уже прикрасив ялинку гірляндою. Її вогники радісно блимають, сповіщаючи про наближення свята. Радість, обійми та усмішки. Гарно накритий стіл зі смачними стравами й подарунки під чудесною ялинкою. Таким було її свято Різдва в дитинстві. А потім плин життя розбив ту святкову ідилію, як ялинкову скляну кулю.

Мама вже багато років живе за кордоном. Братик також воює. А татко п’ять років тому пішов у засвіти. Мар’янка витерла сльози і повернулась до реальності. Так, більше вже ніколи тато не поставить для неї ялинки.

Жінка хутко вмилася холодною водою. Ще бракувало, щоб малий побачив її у сльозах. Глянула на себе в дзеркало і впевнено промовила:

– Мар’янко, ніколи депресувати! Різдво на носі! У тебе свято й подарунки були завжди! Тато з мамою про це дуже старанно дбали! А тепер ти – мама! Жінко, зберися і подбай про це нарешті!

Вона була налаштована серйозно. Покликала сина і повідомила йому, щоб збирався на вулицю, бо час для ялинки настав. Малий дуже здивувався, але заперечувати не став і швидко побіг одягатися. Ось так мама із сином вирушили в мандрівку мокрою вулицею в пошуках ялинки. І знайшли вони її на диво швидко.

Біля супермаркету розгорнувся цілий ялинковий базар. Величезна ятка була заставлена соснами та ялинками на підставках. На перший погляд це все здавалося трохи недоречним у нинішніх погодних умовах. Але розвішані вздовж периметру ятки вогники і простенькі прикраси все ж створювали атмосферу свята. Мар’яна пройшлася між рядами дерев, зупинилася і глибоко вдихнула. Аромат лісу, запах хвої та свята. Остап, як справжній господар, походжав між деревами. Придивлявся, навіть принюхувався. Відтак вибрав не дуже велику, але ідеально рівну й дуже пухнасту ялиночку. Продавець швидко запакував її в сітку, щоб зручно було донести додому. Та ще й знижку зробив файному господареві.

Мар’яна підхопила щойно куплене деревце і притулила до себе. Як же воно пахло! Але чогось таки бракує. Правильно, аромату мандаринок. Цитруси купили в овочевій ятці через дорогу. І мама із сином поспішили додому прикрашати своє деревце.

У неділю ввечері ялинка гордовито красувалася в Мар’яниній вітальні. А квартирою поширювались неймовірні аромати імбиру та кориці. Вони з Остапом спекли медових пряничків з прянощами. На кухонному столі красувався великий таріль з мандаринками, апельсинами й невеличким, але таким гарним ананасом.

Господиня відчувала приємну втому та задоволення. Адже вони з Остапчиком дуже гарно провели вихідний. І тут вона дещо придумала. Покликала малого й запитала його:

– Сину, може, листа напишемо до Санти?

– Та не знаю. Чи треба? – відповів задумливо хлопчик.

– Хоча так! Тільки ти пишеш теж. Домовились?

– А Санта-Клаус читає листи від дорослих тітоньок? – запитала Мар’яна з усмішкою.

– Мамо, ну ти чудна! Звісно, що читає. Ніколи не пізно висловити свої бажання, – впевнено сказав хлопчик.

– Ого! Сину, це звідки ти таке знаєш про бажання?

– Як «звідки»? Бабуся таке часто повторює.

Мар’яна нічого не відповіла, а тільки засміялася. Так, це слова її свекрухи, пані Марії. Часом її позитиву, наснаги та натхнення вистачає на всіх у родині.

Робота закипіла, і за годину мама та син уже написали свої листи до Батька Різдва. Склали їх у конверт під ялинку. Саме так бажання мали потрапити до Санти. Це Остап придумав отой своєрідний телепорт.

Коли малий уже заснув, Мар’яна заварила собі цитрусового чаю з корицею та вмостилось у кріслі під пледом. Узяла на коліна ноут, адже саме час Санті замовити подарунки для дорослих та дітей. Розгорнула лист сина і почала повільно читати. На п’ятому реченні жінка вже плакала.

Першими бажаннями її хлопчика було закінчення війни та повернення тата і дядька Сергія додому. Далі він просив Санту, щоб тато зміг приїхати хоча б у відпустку на свята. Хотів сходити з татом на ковзанку і на футбольний матч. А останніми були записані стандартні бажанки: різні набори «Лего» та популярні дитячі книжки.

Жінка витерла сльози, надпила чаю і пірнула у світ онлайн-закупів. Робимо що можемо! Замовила і книжки, і «Лего», навіть величезний набір олівців. Не може вона організувати повернення тата, але подарунки під ялинкою будуть чудовими.

У понеділок Остап пішов до школи, а Мар’яна написала заяву на відпустку та віднесла її директорові. Той спочатку вагався, просив її трохи відкласти відпочинок, бо роботи багато. Мар’яна ж чітко та спокійно відповіла, що роботи багато завжди, тому якщо не відпустка, то буде заява на звільнення. Після цього пан директор швидко погодився відпустити її відпочити на десять днів.

Мар’яна вийшла з офісу і вирішила зайти на каву в улюблену кав’ярню на розі. Взяла тістечко й капучино, сіла біля вікна. Спостерігала за метушливою вулицею крізь вікно. Надворі сьогодні було не сонячно, але трохи світліше. Мряка припинилась, повітря було прохолодне й навіть трохи морозне. Люди поспішали, кожен у своїх справах. Хтось ніс ялинку, а хтось – величезні пакети із супермаркету. Фасади будівлі навпроти переливалися райдужними кольорами гірлянди. Снігу не було, але чомусь відчувався дух прийдешнього свята. І тут жінка згадала, що ще не розмовляла сьогодні з коханим. Ні повідомлення, ні дзвінка – нічого. Це було трохи дивно. Адже він щоранку надсилає їй голосове з побажаннями доброго ранку і гарного дня.

Дістала телефон і швидко наговорила голосове для чоловіка. Відправила. За хвилин п’ять Мар’яні надійшло голосове у відповідь:

«Привіт, сонечко! У мене все добре. Радий за тебе. Відпустка – це круто, але краще ти б звільнилася вже. Цілую. До зв’язку!».

Дуже коротке, вісім секунд повідомлення. На Ігоря це взагалі було не схоже. Він любить поговорити, тому його повідомлення зазвичай тривають від однієї хвилини. Голос бадьорий та навіть веселий. Але найбільше жінку зацікавив шум на аудіозаписі. Це був гул великого людного міста, дороги чи...

Вокзалу! Точно! Там навіть було чутно об’яви. Тепер усе стало на свої місця. Ігор дуже любить влаштовувати сюрпризи. Сумніву немає: він їде додому. Жінка мить сиділа і боялася повірити своїм здогадкам, але на рівні підсвідомості відчувала, що так воно і є.

Так дивно влаштоване усе в нашому світі. Ми відчуваємо близьку, кохану людину навіть на великій відстані. І ще більше відчуваємо, коли відстань між нами стрімко скорочується.

Мар’яна швидко набрала текстове повідомлення:

«І де ти зараз? Удома будеш до вечері?»

У відповідь телефон озвався сигналом виклику. Коханий весело сміявся в слухавку:

– Ну сонечко! Ти просто детектив! Як викрила мене?

– Коханий, я живу з тобою понад п’ятнадцять років, тому відчуваю все, що з тобою відбувається. А взагалі, шум вокзалу у твоїх повідомленнях говорить сам за себе. Краще розкажи, як тобі дали відпустку і коли будеш удома? – засміялася жінка.

– Вдома буду на вечерю. А з відпусткою сталося якесь диво.

Ігор розповів дружині доволі дивну історію. Його командир лише вчора підтвердив відпустку для чоловіка. Навіть поступився йому своєю чергою на відпочинок. Просто промовив:

«У тебе зальотів немає. Тому їдь на Різдво до сина, до сім’ї. Відпочинь. Мені однаково немає до кого спішити, тому візьму відпустку після свят».

А ще командир попрохав привезти пироги з маком і яблуками, якими Ігор частував його того року на свята. Мар’яна слухала і дивувалася такому повороту подій. А потім пообіцяла Ігореві напекти пирогів з маком, з яблуками, з картоплею й капустою. Це взагалі без питань. Головне, що є для кого пекти.

Вони знову були разом. Хай на десять днів, хай тільки під час відпустки, але разом на Різдво. Адже найкраще в цьому святі – це люди. А її люди були поруч і міцно обіймали просто так, бо вони були разом у це Різдво. Вони ходили на ковзанку, пили гаряче какао в кав’ярні, дивилися веселі фільми, а найважливіше – будували плани на щасливе майбутнє, де обов’язково будуть разом.

А з неба нарешті, вперше цього грудня, полетіли прегарні пухнасті і просто дивовижні сніжинки.

Дякуємо за вашу передплату онлайн!