ОСІНЬ-УЛЮБЛЕНИЦЯ

Із калюжами теж трапилася своя історія, ще більш драматична.

Трохи підросла Яна, в гарненьких гумових чобітках, брьохкала простісінько через довгу калюжу, що нахабно розляглася на пів двору. Певно, якби поруч була мама, дівчинці такого б не дозволили: чобітки чобітками, але одягнена мала була того дня в новеньке пальтечко.

Ну, мамам можна далі не пояснювати, наскільки вибуховою може бути суміш із новенької дитячої одежини, гумових чобітків і калюж – знаємо, плавали. Ну, може, й не зовсім плавали, це вже й від характеру шибеника чи шибениці залежить, але прали потім точно.

Та того дня із дитсадка Янку забирав тато. Тож їй не доводилося бути чемною дівчинкою й обходити каламутні водяні ляпки на асфальті. Аж тут, на самісінькій середині калюжі, там, де найглибше, дівчинка побачила величезний і рудий-рудий кленовий листок. Ще зовсім новенький, тобто такий, що тільки-но потрапив у брудну воду і не встиг поблякнути й розповзтися, мов старий папір.

Пройти повз таку красу й не спробувати її врятувати було понад Янчину силу. Але, певно, листок іще ніколи не бачив дівчаток, які прагли порятувати саме його. Узагалі, схоже, незважаючи на радісне сонячне забарвлення, це був листок-мізантроп, який не чекав ні на що гарне від жодного з перехожих. Тож вирішив краще з гідністю втопитися в калюжі, ніж потрапити до людських рук.

Певно, того дня Осінь, якщо в неї не було якихось інших, важливіших справ, отримала чимало задоволення, спостерігаючи за справжнім морським боєм між дівчатком і листям. Перемога, звісно, залишилася на боці Янки, яка задоволено понесла врятований листок додому – вимити, перш аніж повернути його на вулицю, в якесь гарне, а основ­не – в сухе місце.

Щоправда, татко, глянувши на мокрі сірі рукавці, схопився за голову, пророчо зазначивши, що мати їх обох уб’є. Ох, ці чоловіки! А ще кажуть, що це жінки схильні до перебільшення.

Ніхто, звісно, ні його, ні Яну тоді не вбив. Вона взагалі дожила до дорослого віку й живе собі далі, та ще й щасливо, ну, майже завжди щасливо.

Мама обмежилася тим, що вигнала Янку з дому разом із «мокрим сміттям», тобто з тим самим листком. А за п’ять хвилин побачила у вікно кухні, що мала не мнеться під дверима квартири у відносно теплому під’їзді, а зручно вмощується на лавку перед будинком, прихопивши до компанії своєму листку ще декількох, не менш гарних і аж ніяк не чистіших листків із-під сусіднього дерева.

Янку відразу ж терміново амністували, замінивши вигнання домашнім арештом: ніяких дитсадків, поки випране пальтечко не висохне. Дівча, якщо чесно, такій покарі навіть зраділо, хоч усе ж визнало, що аж так сердити маму – не найкраща поведінка для гарної дівчинки. Тож декілька днів намагалася не робити нічого поганого: сиділа тихенько й малювала осіннє листя у своєму альбомі.

Можливо, дівчина навіть дочекалася б похвали від родичів, якби в неї були справжні осінні фарби: дитячі акварельки, як на неї, були забляклі, щоб передати всю красу Осені. А от мамина улюблена густо-червона помада – це значно краще…

Тож історія з малюванням закінчилася для Янки знову неприємностями. Але дівчинці й на думку не спало бодай на мить звинуватити Осінь у своїх негараздах.

Отака вона – справжня любов до примхливо-гарної панянки у вогненно-яскравих шатах із прийдешніми морозами на денці очей…