ОЛЕСИНА ЛЮБОВ

Справді, статний, розумний, працьовитий. Одинак у батьків, він звик до уваги і сприймав її як належне.

Олеся сама зачепила його у спільній компанії якимось несуттєвим запитанням – і розмова зав’язалась. Максим провів Олесю додому, наступного вечора запросив на каву, а вже за тиждень вона прокинулась у його ліжку.

Стосунки розвивалися стрімко, але не бурхливо. Максим ставився до Олесі так, наче вони вже давно разом. Для нього було нормальним, що Олеся залишалася на ніч, зранку готувала каву та сніданок, прибирала, пильнувала за станом його речей.

Дивно, але Олесі так подобалось. Вона не нарікала на відсутність романтики. Після Миколи, з його оберемками квітів, солодощів та лестощів, дівчина з підозрою ставилась до занадто бурхливих виявів почуттів.

Макс рідко говорив про почуття, але з його ставлення до Олесі всі й так розуміли, що вони – пара і що це серйозно.

Коли Максим запропонував одружитись… ні, Олеся не була на сьомому небі від щастя… та й пропозицію він зробив ніби між іншим, за вечерею… Олеся сприйняла це радше як «нарешті, давно пора, так треба». Шлюб здавався потрібним, щоб батьки не дивились із докором, щоб самій почуватися вільніше та впевнено, щоб діти, якщо вони у них будуть, народились «у законі».

День весілля нічим особливим не запам’ятався. Олеся не відчувала трепету, чекаючи нареченого вдома, реєстрація шлюбу та вінчання втомили, від голосного застілля боліла голова.

Коли все нарешті закінчилось, Олеся з полегшенням зняла весільну сукню і миттєво заснула поруч із п’яним уже законним чоловіком.

Після весілля Олеся перевезла всі свої речі у квартиру Максима й почала облаштовувати сімейне гніздечко. Їй хотілося перетворити холостяцький барліг у затишний дім. Тож узялась відмивати вікна, викидати непотріб, переставляти меблі й паралельно затіяла велике прання.

Максим допомоги не пропонував, лише спостерігав за всім спідлоба. Молода дружина очікувала якоїсь схвальної реакції чи похвали, але Максим зі словами «може бути» або «і раніше було нормально» вмикав телевізор.

Неприємно вражена, Олеся з упертості довела справу до кінця. Хай там як, а запросити гостей має бути не соромно.

За два місяці після весілля виявилося, що Олеся вагітна. Максим не зрадів, навіть сказав щось на кшталт «Спочатку треба для себе пожити», та Олеся зробила такі круглі здивовані очі, що він замовк.

Вагітність протікала легко, однак Олеся зауважила, що чоловік віддалився. Його дратувала Олесина повільність, часті зміни настрою, те, що вона перестала вділяти йому багато уваги. Що більшим в Олесі ставав живіт, то менше Максим обіймав її. Вона гнала від себе думку, що Максимові неприємно торкатись її через те, що її тіло так змінилося.

Друге УЗД показало, що у них буде хлопчик, й майбутня ма­туся захоплено взялась готувати кімнату та вибирати речі. Максим допомагав, але без азарту. Мовчки пофарбував стіни, зібрав меблі і знову сідав перед телевізором. Олеся мало не плакала і заспокоювала себе думкою, що все зміниться після народження дитини.

Одного вечора, переглядаючи разом фільм, Олеся пригорнулась до Максима, хотіла обійняти і випадково штовхнула його ліктем у бік. Він засичав і встав з ліжка.

– Олесю, я так не можу. Мені зранку на роботу, а я через тебе не висипаюся. Ти займаєш багато місця, ще й вовтузишся пів ночі. Йди поспи в іншу кімнату.

Олеся була у такому шоку, що розплакалась, лише накрившись із головою на дивані у дитячій.

Коли вона прокинулась, Максима вже не було. Вона знову розплакалась, адже раніше чоловік ніколи не йшов на роботу, не попрощавшись із нею. Чому він так поводиться? Вона ж нічого йому не зробила, нічим не образила. А він чомусь так сильно ображає її.

Олеся вирішила, що сьогодні сама залишиться спати в дитячій. Може, тоді чоловік зрозуміє, що їй погано та боляче.

Максим прийшов з роботи і поводився так, наче нічого не сталося. Олеся хотіла запитати, чому він так, але слова застрягали у горлі. Здавалось, Максим навіть не дивиться на неї і звертається лише тоді, коли щось треба принести-подати-знайти.

Звечора Олеся навіть не розкладала диван у дитячій, просто прилягла з надією, що от зараз Максим не витримає, зайде і покличе її назад у спільне ліжко. Вона тільки на мить заплющила очі, а вже ранок, і Максим знову пішов, не попрощавшись. Олеся виплакалась і твердо вирішила поговорити з чоловіком.

За вечерею вона запитала, що сталося, але Максим зобразив абсолютне нерозуміння, що дружина так і не змогла запитати, чому він не кличе її назад. Вона відчула себе такою приниженою й ображеною, що мало не розплакалась просто за столом. Максим втупився у газету, наче нічого не відбувається.

Олеся далі спала в дитячій з надією, що Максим таки не витримає, але було схоже, що чоловіка все влаштовує.

Після пологів нічого не змінилось, проте Олеся вже сама не хотіла у спільне ліжко. Маленький Дениско поглинув усю її увагу та час. Молода матуся швидко виконувала всю домашню роботу і зосереджувалась на дитині.

Часом, у захопленні від маленьких досягнень сина, Олеся кликала Максима подивитись, але він робив скептичну міну і казав, що так роблять усі діти.

Спочатку дружина ображалась і душила в собі сльози, а потім навчилася стримувати пориви покликати чоловіка. Вона ніяк не могла зрозуміти, чому він такий байдужий до власної дитини.

А далі усвідомила страшне: коли їй треба вийти у справах трохи на довше, вона боїться залишати сина з Максимом. Він настільки мало часу присвячував дитині, що жінка остеріга­лася довірити йому Дениска. Тоді, присівши на край дивана, вона починала збирати дитину до своєї мами, а сама думала, чому так сталося. Олеся дуже старалася бути доброю дружиною, але чоловікові що далі, то важче було вгодити. А що буде, коли Дениско підросте й Олеся повернеться на роботу?

Коли синові було неповні два роки, Олеся знову завагітніла і не знала, радіти чи плакати. Вони весь час були обережними, та й другої дитини Олеся не хотіла. Принаймні не так швидко. Вона вже домовилась про садочок для Дениска і вихід на роботу.

Маленьке підприємство, на якому працювала, швидкими темпами росло та розвивалось, і жінка не бажала втрачати шанс досягти кар’єрного росту.

Максим лютував. Казав, що тільки така безголова курка, як вона, могла так безвідповідально повестись. Яка вагітність? Яка друга дитина? Зрештою, поставив її перед вибором: «Я або дитина». І вийшов з дому, гримнувши дверима.

Олеся була в шоку. Вона ніяк не могла повірити, що все це їй не примарилось. Її спокійний, врівноважений та розсудливий Максим не міг бути тим злим, скаженим чоловіком, що поливав її брудом, а тоді поставив таку умову.

Олеся розуміла: якби Максим присів біля неї, взяв за руку і спокійно поговорив, вона б погодилась на аборт, бо таки їй набридло сидіти вдома. Хоч Олеся обожнювала Дениска, але їй почало здаватися, що у круговерті прибирання, готування та догляду за дитиною вона втрачає свою особистість. А постійне Максимове незадоволення лише підкидало хмизу у вогонь.

Олеся хотіла повернутись у колектив, одягати свої гарні ділові костюми, зробити стильну зачіску, макіяж, їздити на курси та тренінги, бути активною. Відчувала, що час минає, і якщо вона просидить удома ще три роки, то, навіть попри свій досвід, малоймовірно, що зможе досягнути того, чого хоче.

Максимові треба було просто проговорити все це вголос, натомість він кричав, принижував, так, наче вона сама завагітніла. Але найбільше Олесю вразило те, що саме чоловік мав на увазі: якщо вона не зробить аборт, то залишиться сама з двома дітьми.

Увесь день Олеся машинально виконувала домашню роботу і до вечора вже переконала себе, що Максим нічого такого не мав на увазі. У нього так само шок, вони спокійно поговорять і все буде добре.

Увечері стало тільки гірше. Максим прийшов пізно, трохи напідпитку і виразно здивувався, що вона так швидко повернулась із лікарні. Її нерозуміння та здивування на обличчі спровокувало нову хвилю злос­ті, образ та принижень.

Олеся намагалася заспокоїти чоловіка, потім розізлилася сама. Вона щось відповіла на чергову образу й у відповідь отримала ляпас. Максим вдарив «від щирого серця», аж Олесю розвернуло і вона впала, посунувши собою кухонний стіл.

Обличчя на мить затерпнуло, а тоді зайшлось таким жаром, що жінка не стримала сліз. Вхопилась за щоку і побіг­ла в дитячу. Всередині наростали біль, образа та гнів. Вона почала швидко пакувати свої та Денискові речі. Якась маленька частинка її все ж сподіва­лася, що зараз зайде Максим, попросить вибачення, поговорить, зробить хоч щось, щоби врятувати їхню сім’ю.

На мить Олеся затрималась, обвела поглядом і знову мало не заплакала. Вона стільки себе вклала у це житло, у стосунки, у сім’ю, а натомість?

Максим так і не зайшов. Тримаючи в одній руці дитину, в іншій важку сумку, відчинила двері й оглянулась. Максим стояв в іншому кінці коридору і дивився на неї зневажливо, схрестивши руки на грудях.

– Ну і дурна.

Олеся гримнула дверима і вийшла на вулицю чекати таксі.

Батьки перелякались, побачивши її на порозі з валізою та дитиною. Олеся не знала, що і як відповідати на їхні запитання, як пояснити ситуацію, бо навіть для неї це здавалось абсурдним.

Вклала Дениска спати і тільки приляг­ла, як відчула різкий біль унизу живота. Вона на мить затамувала подих, але біль повторився і різонув так, що аж тіло скрутилось кала­чиком…

Лікар безпорадно розводив руками: «Занадто малий термін, нічого не можна було зробити».

Олеся лежала, відвернувшись до стіни, і не могла заснути. Їй ввижався Максим, його перекошене від злості обличчя і фраза на прощання. Олеся не могла зрозуміти, як так сталося, що чоловіка наче підмінили за один день. До того ж наче все було нормально, на людях він узагалі поводився як ідеальний чоловік та батько, а вдома… вони молода сім’я, і Олеся, попри все, вірила, що мине ще зов­сім трошки часу, і Максим зрозуміє, оцінить те, що має, стане теплішим, уважнішим. А виявилось, що йому все це не потрібно. Для нього важливий лише власний комфорт, і заради цього чоловік готовий був пожертвувати своєю ненародженою дитиною.

Так, вона теж не хотіла цієї дитини, але вагалася, згадувала, як їй подобалось відчувати своє дитя, говорити з ним і розуміти, що малятко теж чує та відчуває її.

Це мало бути їхнє рішення, важке чи легке, але спільне. На очі знову навернулися сльози, однак Олеся змусила себе не розплакатись. Максим того не вартий. Він ніколи не любив. Тепер згадуючи їхні спільно прожиті три роки, жінка розуміла це дуже чітко. Він не вартий її сліз, її часу, її дитини.

Зранку Олеся повернеться у квартиру, збере решту своїх та Денискових речей, а тоді подасть на розлучення. Від завтра в неї почнеться нове життя. У неї є син, перспективна робота. У неї є заради чого жити. А Максим іще пошкодує. Обов’язково пошкодує.