ОЛЕСИНА ЛЮБОВ

Олеся вийшла заміж пізно, у двадцять п’ять. Не те щоб вона сильно хотіла, але її замучили постійні запитання, шпильки та насмішки.

У невеликому містечку всі одне одного знають і часто, чи то жартома, чи то всерйоз казали, що вона гордячка, не може вибрати собі до статі, бо залицяльників таки кількох мала.

Зрештою, Олеся не витримала натиску батьків, які наполегливо вказували їй на сусідського хлопця:

– Диви, який статний, розумний, спокійний, працьовитий. Гарна пара з вас буде…

– У твоїх однокласниць уже діти бігають…

– Ще рік-два і тебе ніхто не захоче…

Але «добила» її фраза однокласниці:

– Мій малий уже в школу йде, а ти кому потрібна?

Олеся тоді усміхнулась, наскільки змогла весело, і від­повіла:

– Питання в тому, чи хтось потрібен мені.

Насправді Олеся не марила дітьми і навіть була певна, що не любить їх. Та й та однокласниця вийшла заміж «по зальоту» відразу ж після школи і навіть не була певна, чи правильного тата вибрала. Зачепило інше – оте «кому ти потрібна?»

А й справді, кому вона по­трібна?

Микола, з яким зустрічалась понад рік і навіть почали жити разом, як сказився. Спочатку він був трохи сором’язливим, але цікавим співрозмовником і ніжним, залюбленим у неї чоловіком. Олесі подобалося мати мініатюрний вигляд на тлі його двометрової масивної статури. Подобалось проводити з ним час. Подобалось бачити, з яким трепетом він до неї ставиться.

Якось Микола зізнався:

– Знаєш, я ніколи не думав, що така дівчина, як ти, зверне на мене увагу. А щоб зустрічатись – і мріяти не міг.

Ох, як же це приємно було чути! І як приємно було почуватись особливою.

Якось Олесі треба було знайти щось у неті й вона із самого ранку увімкнула комп’ютер. На моніторі вибило віконце: «Програма закінчила роботу некоректно. Бажаєте відновити сеанс?» Олеся натиснула «так», і першим, що побачила, була анкета Миколи на сайті знайомств. Усе б нічого, але збоку блимнув і відкрився чат із повідомленням: «Привіт, милий, як спалося?»

Олесі забракло повітря. То от чому Микола вимкнув комп’ютер, щойно вона увійшла. Просто з кнопки, не закривши програм.

Але як так? Він постійно говорить, як сильно любить, як вона йому потрібна, і тут таке?

Олеся почала читати. Хай це неправильно, але вона хотіла зрозуміти, чому Микола так робить і як далеко все це зайшло.

Якби це був звичайний флірт у мережі, Олеся заспокоїлась би, але Микола двічі зустрічався з тією «Коброю99».

Вона розбудила Миколу і влаштувала скандал. Він виправдовувався, говорив, що любить лише її, а це був експеримент. Він хотів переконатись, що може бути цікавий гарним дівчатам, таким, як Олеся.

Молодик наводив якісь абсурдні докази, розповідав про психологію, комплекси і те, як вона допомогла йому почуватись нормальним чоловіком.

Олеся здалася і повірила чесному слову ніколи такого більше не робити.

За два місяці Олеся дізналася, що недавнє Миколине тижневе відрядження насправді було відпочинком у Карпатах із тією-таки Коброю. Тож спакувала речі й повернулась у батьківську квартиру. Хтось їй співчував, хтось зловтішався, а вона начепила на обличчя усмішку, казала, що все добре, краще дізнатись тепер, аніж після кількох років шлюбу.

Дівчина ходила на роботу, зустрічалась із подругами, і ніхто навіть не здогадувався, наскільки сильно вона збайдужіла до всього. Напевно, саме тому послухала батьків і почала приглядатись до Максима.

Справді, статний, розумний, працьовитий. Одинак у батьків, він звик до уваги і сприймав її як належне.

Олеся сама зачепила його у спільній компанії якимось несуттєвим запитанням – і розмова зав’язалась. Максим провів Олесю додому, наступного вечора запросив на каву, а вже за тиждень вона прокинулась у його ліжку.

Стосунки розвивалися стрімко, але не бурхливо. Максим ставився до Олесі так, наче вони вже давно разом. Для нього було нормальним, що Олеся залишалася на ніч, зранку готувала каву та сніданок, прибирала, пильнувала за станом його речей.

Дивно, але Олесі так подобалось. Вона не нарікала на відсутність романтики. Після Миколи, з його оберемками квітів, солодощів та лестощів, дівчина з підозрою ставилась до занадто бурхливих виявів почуттів.

Макс рідко говорив про почуття, але з його ставлення до Олесі всі й так розуміли, що вони – пара і що це серйозно.

Коли Максим запропонував одружитись… ні, Олеся не була на сьомому небі від щастя… та й пропозицію він зробив ніби між іншим, за вечерею… Олеся сприйняла це радше як «нарешті, давно пора, так треба». Шлюб здавався потрібним, щоб батьки не дивились із докором, щоб самій почуватися вільніше та впевнено, щоб діти, якщо вони у них будуть, народились «у законі».

День весілля нічим особливим не запам’ятався. Олеся не відчувала трепету, чекаючи нареченого вдома, реєстрація шлюбу та вінчання втомили, від голосного застілля боліла голова.

Коли все нарешті закінчилось, Олеся з полегшенням зняла весільну сукню і миттєво заснула поруч із п’яним уже законним чоловіком.

Після весілля Олеся перевезла всі свої речі у квартиру Максима й почала облаштовувати сімейне гніздечко. Їй хотілося перетворити холостяцький барліг у затишний дім. Тож узялась відмивати вікна, викидати непотріб, переставляти меблі й паралельно затіяла велике прання.

Максим допомоги не пропонував, лише спостерігав за всім спідлоба. Молода дружина очікувала якоїсь схвальної реакції чи похвали, але Максим зі словами «може бути» або «і раніше було нормально» вмикав телевізор.

Неприємно вражена, Олеся з упертості довела справу до кінця. Хай там як, а запросити гостей має бути не соромно.

За два місяці після весілля виявилося, що Олеся вагітна. Максим не зрадів, навіть сказав щось на кшталт «Спочатку треба для себе пожити», та Олеся зробила такі круглі здивовані очі, що він замовк.

Вагітність протікала легко, однак Олеся зауважила, що чоловік віддалився. Його дратувала Олесина повільність, часті зміни настрою, те, що вона перестала вділяти йому багато уваги. Що більшим в Олесі ставав живіт, то менше Максим обіймав її. Вона гнала від себе думку, що Максимові неприємно торкатись її через те, що її тіло так змінилося.

Друге УЗД показало, що у них буде хлопчик, й майбутня ма­туся захоплено взялась готувати кімнату та вибирати речі. Максим допомагав, але без азарту. Мовчки пофарбував стіни, зібрав меблі і знову сідав перед телевізором. Олеся мало не плакала і заспокоювала себе думкою, що все зміниться після народження дитини.

Одного вечора, переглядаючи разом фільм, Олеся пригорнулась до Максима, хотіла обійняти і випадково штовхнула його ліктем у бік. Він засичав і встав з ліжка.

– Олесю, я так не можу. Мені зранку на роботу, а я через тебе не висипаюся. Ти займаєш багато місця, ще й вовтузишся пів ночі. Йди поспи в іншу кімнату.

Олеся була у такому шоку, що розплакалась, лише накрившись із головою на дивані у дитячій.

Коли вона прокинулась, Максима вже не було. Вона знову розплакалась, адже раніше чоловік ніколи не йшов на роботу, не попрощавшись із нею. Чому він так поводиться? Вона ж нічого йому не зробила, нічим не образила. А він чомусь так сильно ображає її.

Олеся вирішила, що сьогодні сама залишиться спати в дитячій. Може, тоді чоловік зрозуміє, що їй погано та боляче.

Максим прийшов з роботи і поводився так, наче нічого не сталося. Олеся хотіла запитати, чому він так, але слова застрягали у горлі. Здавалось, Максим навіть не дивиться на неї і звертається лише тоді, коли щось треба принести-подати-знайти.

Звечора Олеся навіть не розкладала диван у дитячій, просто прилягла з надією, що от зараз Максим не витримає, зайде і покличе її назад у спільне ліжко. Вона тільки на мить заплющила очі, а вже ранок, і Максим знову пішов, не попрощавшись. Олеся виплакалась і твердо вирішила поговорити з чоловіком.

За вечерею вона запитала, що сталося, але Максим зобразив абсолютне нерозуміння, що дружина так і не змогла запитати, чому він не кличе її назад. Вона відчула себе такою приниженою й ображеною, що мало не розплакалась просто за столом. Максим втупився у газету, наче нічого не відбувається.

Олеся далі спала в дитячій з надією, що Максим таки не витримає, ал...