ОЦЕ ТОБІ Й ЗЯТЬ…

Побачивши зятя, Ніна Павлівна зойкнула і сповзла стіною. Петро кинувся підіймати майбутню тещу, але та, дивлячись каламутними очима, повторювала: «Це ж ти… Це ж через тебе я тоді…». Договорити не змогла, довелось викликати «швидку».

Світлана бігала від палати до професора. Під вікнами районної лікарні вже чекала машина, аби перевезти недужу Ніну Павлівну в дуже дорогу приватну клініку з найкращими фахівцями, а та не погоджувалась, хоч плач. Ледь говорити могла, а зрозумівши, що саме зять усе оплачуватиме, двічі з каталки намагалась утекти. Ніби й доросла людина, а поводиться як дитя.

Поговорити і дізнатись, чого після того, як глянула на Петра, їй стало аж так недобре, теж не можна – плаче і край. Професор просив не турбувати матір, бо дуже вже сильне в неї потрясіння. Три дні знадобилось, аби Ніна Павлівна оговталась і нарешті змогла без сліз хоч слово мовити.

Знала жінка,...