НЕВДАЛИЙ ПРИКЛАД

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»

08 листопада 12:10

523

Джерело: Газета «ЖИТТЯ»

Життєва історія

– Ви ж чудово розумієте самі, чому обираєте таких чоловіків! Подібні до тата? А потім боїтесь усього і всіх ризиків? – Валерія Володимирівна з докором дивилась на пацієнтку.

– Розумію. І що?! Я тому і прийшла до вас… Набридло! Я так більше не можу! Це жах! Ви ж тільки вслухайтесь: четверте розлучення! Підкажіть щось, вилікуйте мене і моє хворе сприйняття подружніх стосунків! – Юля майже кричала, вона просто благала про допомогу.

Це був третій сеанс, і наважувалась вона на лікування дуже довго. Навіть занадто. Юлі було тридцять два, і її особисте життя виявилось суцільним розчаруванням. Вона – дивовижно вродлива, мила і привітна, майстер своєї справи й успішна власниця юридичної фірми – просто не могла жити в нормальній сім’ї. Чотири великі кохання, четверо розкішних чоловіків, чотири весілля і чотири гіркі розлучення, а також панічний страх наважитися стати мамою.

Остання судова тяганина і розчарування в собі як у жінці нарешті змусили пошукати, в чому полягає проблема. Візитку психолога Юлі дала постійна клієнтка, з якою вона випадково зустрілась у салоні краси. Та сиділа в кріслі й крутила новеньку обручку на пальчику. Жінки розговорились, і пані Ірена порадила Юлі свого психолога, яка, за словами співрозмовниці, перетворила її з ревнивої мегери на щасливу дружину.

Юля довго відважувалась зателефонувати, декілька місяців роздумувала над тим, чи варто взагалі щось змінювати. Ні, вона таки не хоче дітей, а може, хоче, але панічно боїться. Та й досі ще не трапився той чоловік, який би розвіяв її сумніви і подарував їй упевненість у тому, що сім’я буде ідеальною.

Усі стосунки з чоловіками складались добре, всі вони хотіли мати дітей, і ніхто з них не розумів, чому Юля так боїться вагітніти. Вона виходила заміж, минав час, і основною причиною сварок, а згодом і розлучень була боязнь народити дитя.

Юля була здоровою, добре забезпеченою, не ганялась за роботою як за сенсом життя, тож ніхто не розумів, чому вона ще не мама. Наче й вік відповідний. Тепер або ніколи. Можливо, саме усвідомлення того, що настав відповідний момент, і змусило молоду жінку звернутись до Валерії Володимирівни, яка допомагала їй визначитися із власними почуттями. Лягала на кушетку і згадувала своє страшне дитинство, говорила довго й міцно стискала в кулачку таблетки заспокійливого.

Коли Юлі було п’ять рочків, мама дізналась про зраду. Той день змінив їхнє життя: щирі любов і щастя зникли з їхнього помешкання, мабуть, назавжди. Сказати, що це був скандал, – це не сказати нічого: не тільки били тарілки – летіло все, що потрапляло до рук. Тоді ненька плакала і билась в істериці, тато лише відгиркувався і махав руками. А маленька Юля залізла в кутик шафи з одягом, замоталась у речі, щоб не чути криків, плакала від жаху і виснаження, там же й заснула.

Лише за декілька годин дівчинку розбудила мама, заспокоювала тоді, казала, що все гаразд, що татко завжди буде з ними, просила, щоб Юлька не переживала і не плакала, обіцяла, що більше вони не сваритимуться. Це була найбільша брехня, яку вона почула за все своє життя.

Батьки справді жили разом, спали в одному ліжку, їздили втрьох із донечкою у відпустку та вечеряли за одним столом, але… що старшою Юля ставала, то частіше помічала непривітні погляди мами і тата, які вони кидали одне на одного. Фальшиві усмішки у присутності чужих людей і оте батьківське бажання, щоб усі думали, що в них ідеальна сім’я, розривали дівчину зсередини. Вона зненавиділа фальш.

Удома коїлось бозна-що. Хоча тато був поважним адвокатом, але постійні суперечки щодо грошей і правильності виховання єдиної доньки деколи примушували його випити хоч 100 грамів. Згодом він лікувався вже пляшкою, і тоді мама брала батькові лікарняні: якби хтось знав, що він запиває, його миттю б звільнили. Ненька від розпачу та вічного нервування отримала жахливі розлади здоров’я, і таблетки стали невід’ємною частиною її життя.

Десь у чотирнадцять Юля зрозуміла, що батько має коханку. Дівчина побачила їх у парку в іншій частині міста: нова подруга запросила в гості, щоб поглянути на нові каруселі. Юля досі пам’ятає, як тато і незнайомка обіймались, сидячи на лавці. Таким щасливим і радісним вона його, мабуть, ніколи не бачила… Незрозумілі відчуття – і рада була за батька, і плакати хотілось від образи, що він має іншу.

Удома була довга розмова з мамою, бо ж як сказати про таке їй, малій, було невідомо. Ситуація була напруженою. І коли Юля ледь видушила із себе слова, реакція мами просто приголомшила. Вона все знала, до того ж давно! Уперше підказали «добрі» люди, коли доньці було лише п’ять. Саме тоді батьки так сильно посварились. І коли емоції вщухли, то за столом переговорів вирішили, що дівчинці обов’язково потрібен батько! І ніяких «але» чи розлучень – тато мусить бути!

– Ти вже доросла, доню, ти все тепер розумієш. Але як ми тоді могли тобі сказати, зазирнувши в любі оченята, що ми житимемо окремо, що ти з татом бачитимешся тільки зрідка і що він тепер матиме іншу дружину? Ми старались задля тебе і дали тобі найбільше – сім’ю… – в мами потекли сльози.

– Такої сім’ї я не хочу! Ви – брехуни! Навіщо мучити себе і мене? Я ж не сліпа, я ж бачила всі ваші сварки і думала, що я – їхня причина. Це жорстоко!

Ті літні канікули були непоправно зіпсовані. Дитяча психіка ледь витримувала все те побачене й почуте. Тато і мама ще довго розмовляли з дівчинкою і пояснювали їй, що це нормально. Але як же може бути нормальним те, що всі в сім’ї мучаться, але намагаються вдавати, що в них щаслива родина?! Задля кого?!

Того дня батьки розсунули свої ліжка в різні кінці кімнати, а ситуація вдома нагадувала радше емоційне пекло, ніж родинне гніздечко. Юля плакала днями й ночами, не розуміючи, чому так, чому тато не любить мами, а вона гиркає на нього і ризикує знову занедужати. Дівчинці було важко збагнути, яка мета таких стосунків і кому потрібен увесь цей цирк. Юля згадувала найменші криві погляди, різкі слова, почуті десь у ранньому дитинстві, й татові незрозумілі відрядження, коли він зникав у нікуди, – це була лише вистава, щоб побути там, де йому хотілось. І мамин знайомий, який часто приходив допомогти щось підремонтувати вдома, поки Юля була в школі, і неньчині приготування до його приходу... Дівчина ретельно все розкладала на полички і вчилась бачити реальність. Коли у вересні прийшла до школи, Юлю ніхто не впізнав: вона висохла, стала як тріска, нервування далися взнаки.

Ця сімейна трагікомедія тривала ще два роки. У день свого 16-річчя Юля попросила батьків зробити їй подарунок – розлучитись. Сказала, що не може дивитись, як вони мучаться, живучи разом, вона вже зовсім доросла і все розуміє, любить обох і хоче, щоб усі були щасливими. У РАЦСі вперше і, мабуть, востаннє бачили таку картину – подавати документи на розлучення прийшла вся сім’я, і ці люди були такими радісними й веселими, наче це мало бути весілля.

Юля залишилась жити з мамою, бо все ж ненька потребувала більшої опіки та підтримки. Тато переїхав до своєї коханої – тітки Лариси. Згодом Юля з нею познайомилась, і та виявилась доволі приємною та турботливою жіночкою. Їхня пара збоку мала дивовижно гармонійний вигляд, бо де ще побачиш, як сорокарічні поводяться, наче закохані підлітки? Тато не те що зовсім не пив – він навіть курити кинув, а також почав думати про своє здоров’я.

Мама оговтувалась від пережитого довше. Її знайомий виявився не тим, ким відрекомендувався, і серйозні стосунки будувати не квапився. А мама ніяк не могла змиритись із думкою, що донька виросла не в ідеально правильній сім’ї і що вони з колишнім чоловіком не змогли зберегти родини. Та час минав, і все ставало значно краще, тож, коли Юля повідомила, що виходить заміж, мама відважилась жити сама.

Хоча батьки влаштували своє особисте життя, як змогли, і були щасливі окремо одне від одного, Юля все ж не розуміла мотивів такої поведінки задля збереження сім’ї. Досі думала, що якби вона не народилась, то обоє б жили значно краще і приємніше, не довелось би їм мучитись довгі одинадцять років, та й мама, мабуть, знайшла б собі іншого чоловіка. Юля не розуміла, задля чого була вся та жертва. Їй же, малій, хотілось просто любові в сім’ї, а сім’я була, любов і гармонія – ні.

Тепер, лежачи на кушетці в психотерапевта, Юля зізнавалась сама собі, що боїться стати мамою лише тому, що переживає, щоб її дитина не була свідком уже іншого фарсу, де роль турботливих батьків виконуватиме вона та якийсь із чоловіків. Боялась, що сама не зможе створити ідеальної сім’ї, бо не жила в такій, отож не знає, чи правильно поводилась мама і чи можна, щоб дитина чула сварки дорослих. Адже це було пекло її дитинства.

Юля шукала собі чоловіків, зовні схожих на батька, з таким самим міцним характером. І всі четверо були такими. Та з кожним вона боялась, що народить, а він знайде іншу, і доведеться думати, чи зберігати сім’ю заради дитини… Ростити маля в такій сім’ї не хотіла в жодному разі. Це було вічне коло роздумів, які терзали Юлю майже щодня…

– Коли наступний прийом? У п’ятницю після обіду ви вільні? – Юля встала з кушетки і підійшла до кавового столика. Нарешті розтиснула кулак і поволі запила заспокійливе склянкою прохолодної води.

– Я запишу вас на третю годину. Влаштує? Юлечко, не хвилюйтесь ви так! Усе буде добре, ми ще трішки попрацюємо, й ось побачите, що і чоловіка гідного собі знайдете, і на дитинку відважитесь, може, навіть не на одну! – Валерія Володимирівна всміхнулась і поправила свої окуляри з товстими скельцями. – Не мучте себе, ви така не одна. На жаль, багато людей виросли в показово ідеальних сім’ях і стали моїми клієнтами. Я маю досвід, як допомогти таким людям. На жаль, неймовірно великий.