НЕМАЄ РОЗЛУКИ

ЧИТАЙТЕ ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ НА STORRISS

Вранішнє сонце освітило високі клени, могутні дуби та розлогі в’язи. Дерева тяглися до небесної блакиті. Іван задивився зі стін лікарняної палати на сонця красу.

«Дивно, яке чудове сонце. Бо без смутку. В цьому його краса. Не таке палюче, яке бачив багато років», – тільки й подумав.

Сьогодні повертається чоловік додому. Туди, де не був від юності. Мимоволі згадалося: яке це щастя – захищати свою, а не чужу країну. Власне, саме непередбачені події для українців і допомогли повернутися. 

Іван не пам’ятав, скільки він ішов пішки. Як переховувався, як йому допомагали. Але коли ступив на рідну землю майже через тридцять років, ніколи не забуде. Він припав до землі, вдихав її пахощі, зривав польові квіти, притуляв їх до грудей. З очей потекла непрошена скупа сльоза. «Дивно, – тільки й подумав тієї миті, –...

Дякуємо!