НЕ ЗБАГНУТИ ГЛИБИНИ ЖІНОЧОЇ ДУШІ

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»

02 жовтня 20:25

381

Джерело: Газета «ЖИТТЯ»

Життєві історії

Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.

На подвір’ї стогнала від поривів сильного вітру стара тополя. Ларисі ці звуки нагадали стогін матері під час хвороби. Валентина Петрівна спочатку приховувала, що страждає від головного болю, нікому не скаржилась, тільки ковтала пігулки. Та проблема виявилась більшою, ніж думали. Коли дочка наполягла звернутися до лікаря, у жінки виявили пухлину мозку. Злоякісну, неоперабельну. Ларисі сказали правду: хворій залишилось жити декілька місяців. Вона заспокоювала матір: будемо лікуватися, надія є. Тільки Валентина Петрівна зрозуміла, що їй уже ніщо не допоможе.

З роботи жінка звільнилась, бо не мала сил щоранку прокидатися, йти до свого кабінету, вести бухгалтерські розрахунки, хоч фахівцем вона була чудовим. Валентина Петрівна швидко втомлювалася, у неї почались проблеми з пам’яттю, а головний біль могли зняти лише декілька уколів упродовж доби.

Чоловік співчував Валентині Петрівні, однак дедалі частіше зникав з дому, пояснюючи це відрядженнями.

Лариса навчилась робити матері ін’єкції, відводила їй більше уваги, ніж раніше. Навіть відмовилась іти на корпоратив, що влаштовували в їхньому колективі з нагоди новорічного свята. Батька вдома не було, він поїхав на зустріч із друзями. Ось тоді й почула Лариса материну сповідь.

– Не знаю, чи варто розповідати тобі таємницю, яку зберігаю вже 22 роки? – Валентина Петрівна подивилась на Ларису сумними очима. – Так сталося, що закохалась я в Юрка, коли навчалась у дев’ятому класі. Він на мене не звертав уваги, бо був старший на два роки. Коли закінчила школу, Юрко вже студентом був. До інституту мені не вдалося вступити, пішла до технікуму на бухгалтерське відділення.

Мати порадила, мовляв, матимеш фах, що в усі часи потрібен. Погодилась, хоч мріяла стати юристом. Батько ж
мій у прокуратурі працював, мав чудову репутацію, та рано помер. За справедливість боровся, все через серце пропускав, помер від інфаркту в неповні 50… У мами після його смерті проблеми зі здоров’ям почалися.

На останньому курсі технікуму на іменинах у подружки доля звела мене з Юрієм (саме на канікули приїхав). Насмілилась запросити його на танець, а після вечірки Юрій пішов мене додому проводжати. Говорив слова, які мені було приємно слухати, мовляв, як раніше не помічав такої красуні.

– Себе вродливою не вважала, – продовжувала розповідь Валентина Петрівна, – але коли почула від юнака, в якого й досі була закохана, відчула себе найщасливішою людиною у світі.

Біля нашого будинку Юрій палко поцілував мене в губи, потім у щоку і швидко попрощався. А в мене від того поцілунку навіть температура підвищилася, цієї ночі я не змогла заснути через розбурхані почуття. Моя мрія здійснилась – коханий мене помітив серед інших дівчат, провів додому і поцілував. Наступного дня, у вихідний, можна було б відіспатися, та не вдалось: мене переповнювали емоції.

Увечері Юрко прийшов до мене з квітами і покликав мене на прогулянку. Може, й не треба було відразу погоджуватися на цю пропозицію, бути гордою. Та де там? Побігла, мов загіпнотизована.

Ми знову цілувалися, відчувала на своїх плечах, руках і талії його сильні руки, в голові паморочилось. Здогадувалась, чого він очікує від мене. Ще декілька побачень вечорами, і я була готова на все. А коли Юрій привів мене до своєї квартири, залишилась у нього на всю ніч (батьки хлопця поїхали у відпустку). Матері збрехала, що в подруги затрималась. Юрій став моїм першим чоловіком.

Увесь тиждень ми зустрічалися в нього вдома вдень, щоб не породжувати підозр у моєї матері. А потім – розлука на місяць.

Приїхав на вихідні, знайшли місце для побачення у квартирі його друга. Повірила, що Юрко мене кохає, хоч він і не освідчувався мені, та я й не вимагала.

Валентина Петрівна раптом перервала свою сповідь, попросила:

– Втомилась, відпочину, а ти мені укольчик зроби.

Лариса побачила, як від болю потемніли рідні очі, виконала материне прохання. За пів години дівчина знову уважно слухала розповідь.

– Наші зустрічі тривали понад рік. Я встигла отримати диплом, влаштувалась на роботу. До обласного центру, де навчався Юрій, він мене не кликав. Та й не змогла б я кинути матір. А він уже готувався до випускного.

Усе було добре, якби не моя вагітність. Про неї я й повідомила коханому. А він розгубився і сказав, що одружується… зі своєю однокурсницею, яка чекає від нього дитину.

Оце так новина! Юрій брехав і мені, і тій іншій. Уявляєш мій стан? Матері боялась розповісти. Та в мене стався викидень на невеликому терміні, я потрапила до лікарні. Таємниця відкрилась.

Пережити зраду було складно. Виплакала немало сліз через розчарування, з депресією змогла впоратися.

А за пів року на порозі нашого будинку з’явився той, кого не чекали. Мама моя накинулась на нього:

– Ти ж паскудник! Зламав життя моїй дитині! Невже не соромно тобі? Йди геть!

Юрій опустився на коліна, почав просити пробачення за свій негідний учинок:

– Вислухайте мене, будь ласка! Так, я мерзотник і брехун. Каюсь! Пробачте! У мене біда – померла дружина через якісь ускладнення після пологів. Донечці тільки місяць завтра виповниться. Що робити? Валечко, знаю, що ти мене кохаєш. Стань матір’ю для моєї, ні, нашої дитини!

Вона нічого не відповіла йому, мовчки показала Юрієві на двері. Була ніч сумнівів, була серйозна розмова з матір’ю. А вранці Валя ухвалила рішення.

Валентина Петрівна ніяково глянула в очі дівчині:

– Ось так я стала твоєю мамою, Ларонько! Звісно, тато твій не виправдав моїх сподівань, бо ніколи не мав до мене справжніх почуттів, розважився зі мною в молодості. Він – шукач пригод і бабій. Але ти завжди була найважливішою в моєму житті. Більше дітей мені Бог не дав… Хочу, щоб у тебе все склалося так, як ти бажаєш: щоб кохав тебе той, кого покохаєш ти.

Валентина Петрівна розплакалась, і Лариса витирала ті гіркі сльози, цілуючи й обіймаючи худенькі плечі виснаженої жінки:

– І ти, матусю, найрідніша для мене. Люблю тебе! І дивуюсь: мабуть, нікому не вдасться збагнути жіночої душі.

Після тієї сповіді Валентина Петрівна прожила ще два тижні, померла уві сні.

Юрій Михайлович недовго сумував за дружиною. Відбувши сороковини від дня її смерті, переїхав жити до молодої жінки, з якою в нього був роман. Лариса не втручалась у його особисте життя, хоч засуджувала поведінку і вчинки непутнього батька.

За рік до могили Валентини Петрівни Лариса прийшла з нареченим Максимом:

– Матусю, у нас за три дні весілля. Обіцяю тобі: я буду щасливою, бо кохаю того, хто кохає мене.

Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.