НЕ ВИХОВУЙТЕ ЛІТНІХ БАТЬКІВ

ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Ніна ЗВЄРЄВА

25 травня 22:02

434

Джерело: Газета «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Історія з життя

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Почну з історії.

Цій жінці було близько п’ятдесяти років. Активна, весела, успішна – в неї виходило все, до чого вона бралася: сім’я, бізнес, дружба… Тільки одне її турбувало – батьки.

Вони якось швидко і різко постаріли. З активних та веселих перетворилися на тихих крохоборів. Коли вона влітала в їхню квартиру – вся у парфумах, планах, надіях, вони зустрічали її важким запахом приміщення, яке давно не провітрювали, і прокислої їжі.

Донька кидалася до холодильника, вигрібала з нього давно засохле, зацвіле, прокисле. Заповнювала холодильник гарними баночками з готовою їжею з дорогого кафе.

Підходила до шафи, розвішувала на плічках обновки: татові сорочку, мамі халатик.

Батьки їй не суперечили. Дивилися на неї, завмерши. Нічого не казали.

І коли вона приїжджала до них у гості за тиждень-півтора, баночки з їжею з кафе залишалися стояти недоторканими. А поряд з ними кислий борщ із торішньої цибулі та капусти. Борщ батьки варили та їли. А ресторанну їжу – ні.

Тато зустрічав її у своїй улюбленій, протертій на ліктях до дірок картатій сорочці. Мама – в улюбленому, штопаному-перештопаному халатику. Її обновки висіли в шафі незайманими.

Якось жінка не витримала. Схопила мамине зимове пальто з каракулевим коміром («Мамо, ти його носиш останні 20 років, це неможливо! Від цього пальта залишилися тільки спогади!») і викинула його на смітник.

А замість пальта – на, мамо, приміряй! – подарувала лисячу шубу. М’яку, легку, сіреньку (не марку!).

Мама приміряла.

– Ой, чисто наречена, – усміхнулася. Обережно зняла, повісила в шафу.

– Ось тепер її й носи! – Розквітла дочка.

…Мама померла за рік. Її дочка, розбираючи шафу з неньчиним одягом, наткнулася на пакунок. Далеко, в самій глибині шафи, лежала акуратно згорнута лисяча шуба. Нова, з бирками. Не ношена.

Вона ридала навзрид – жінка, яка викинула на смітник старе мамине пальто, яка купила мамі шубку і яка зрозуміла: всю зиму її мама виходила на вулицю казна в чому. А може, й не виходила зовсім.

Цю історію мені розповіла учениця. У мене серце стискалося, поки її слухала, здавалося, вона розповідає мені про мої помилки, які я робила зі своїми батьками. У мене було те саме: холодильник, з якого я вигрібала недоїдки.

– Це курячі кісточки для котів, – пояснювала мама.

Вона годувала котів у дворі. І так довго збирала для них кісточки, що згортки з тухлятиною спочатку займали весь холодильник, а потім розповзалися морозилкою.

Було розбирання шифоньєра, коли я намагалася викинути їхній старий одяг. І натикалася на їхні погляди – злякані та смиренні. Їм це не було на радість.

Втім, мені пощастило: я мала, можна сказати, зразкових батьків. Вони прожили разом 71 рік – дружно, мирно, у коханні. Вони брали мою допомогу – і моральну, і матеріальну. Вони цікавилися моїм життям. Але навіть із такими «еталонними» батьками я часом помилялася.

Це важко: зрозуміти, що літні батьки – вже не ті мама й тато, що ходили з нами в походи, витирали сльози розчулення на нашій забавці в дитячому садку або на нашому випускному у школі.

Вони інші. І ставитись до них треба по-іншому.

Я вивела для себе п’ять правил. Не впевнена, що вони підійдуть усім (батьки бувають різні), але, сподіваюся, допоможуть вам.

1. Не ламайте звичок батьків.

Вам дуже хочеться викинути старий одяг батьків і купити новий? Купуйте. Але нехай нова татова сорочка зовні буде точнісінько як стара. Нехай нове мамине пальто теж буде з каракулевим коміром і приблизно такого ж кольору.

Ви хочете побалувати їх смачним? Привезіть смачну ресторанну картоплю пюре та котлети. І ваші батьки будуть щасливі – з’їдять усе, подякують вам… Напевно скажуть: «Звичайно, вдома смачніше, але це теж непогано», але й ви, і вони знатимете: їм справді сподобалося.

2. Не лякайте батьків своїми витратами.

У старості багато людей стають скупими. Купівля нової речі засмучує їх, навіть якщо річ була вкрай потрібна: їм шкода розлучатися з грошима. І якщо річ купуєте ви, їм шкода ваших грошей так само, як своїх.

Якщо ця особливість є і у ваших батьків, не вмовляйте їх змінити ставлення до грошей: вони не змінять. Просто, приносячи їм новий халат або нові туфлі, наперед обріжте всі бирки і викиньте всі чеки. Скажіть: «Мамо, я ось собі купила, поміряла – мені не йде. Може, носитимеш бо шкода викидати».

І мама точно носитиме, навіть якщо раніше не думала: вона не може допустити, щоб річ викинули.

Якщо батьки відмовляються лікуватись у платних поліклініках, просять не викликати їм платного лікаря додому (а ви розумієте, що це потрібно), схитруйте. Скажіть: «Тату, ця лікарка – дочка моєї подруги, я її попросила.

Будьте певні: лікар теж підтримає ваші хитрощі (знали б ви, як часто їм доводиться таке підтримувати!). Так, з літніми батьками можна хитрувати – заради їхнього ж блага.

3. Веселіть своїх батьків.

Іноді кажуть: старі – як діти. На жаль, це неправда. Кожен новий день дитини – це піднесення. Кожен новий день похилого віку – це спад. Діти сміються по триста разів на добу. Як часто ви бачите своїх батьків, які сміються?

4. Якщо це можливо, спробуйте навчити своїх батьків користуватись соцмережами або сервісами, де вони можуть дивитися улюблені серіали.

Так, це забере у вас багато часу, зажадає чимало терпіння. Але коли батьки не просто зареєструються в мережі або на форумах садівників, а й почнуть активно спілкуватися – ви будете винагороджені блиском в їхніх очах. Літнім людям потрібне спілкування, і вони зможуть отримати його в соцмережах.

Якщо вам бракує на це терпіння, найміть людину, яка їх навчить. «Репетитори із соцмереж для літніх» – це вже не рідкість.

5. Якщо у ваших батьків починається деменція, не намагайтеся протистояти їй.

Я не розуміла, що причиняю біль своїй мамі, коли на її запитання відповідала: «Мамо, нумо згадувати, про що ми щойно говорили?»

Її очі ставали зляканими та тривожними. Вона відчувала, що не відповідає моїм очікуванням. і розуміла: вона вже зовсім не може їм відповідати. Її це страшенно мучило, а я мучилася, не розуміючи, як їй допомогти.

Правильну тактику мені підказав мамин лікар. Він сказав: «Не мучте її оперативної пам’яті, ви нічого не виправите. Звертайтеся до довготривалої пам’яті – вона функціонує значно краще».

Я почала розпитувати маму про дитинство – її дитинство, моє дитинство. Ми стали говорити з нею на абстрактні теми – що таке кохання, що таке сім’я… Ми були щасливі в такі моменти: і я, і вона. А це найголовніше для нас – дорослих дітей батьків похилого віку – щоб наше спілкування приносило нам щастя.

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!