НЕ ПРОБАЧУ!!!

ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

20 травня 16:08

243

Джерело: Газета «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Життєві історії

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

…Маленький Іванко сидів на підвіконні й дивився на дорогу. Може, з’явиться татусь, він так за ним сумує. І чого ж він так довго не йде? Мама казала, що їм з братом не потрібен такий тато, хай живе там, де частіше буває. А де він буває так довго? Може, на роботі? У нього ж така робота, все у роз’їздах, бо він провідник у поїзді… Так роздумував шестирічний хлопчик і виглядав татуся. Він ще малий і багато чого не розумів, що коїться в сім’ї. А сімейний корабель віднедавна дав тріщину. До Іванкової мами дійшли чутки, що її Василь в іншій області, куди часто їздить у рейси, має іншу сім’ю, вже там і дитина народилася, дівчинка. Одного разу після його приїзду додому Ольга виставила за двері речі й усім своїм виглядом показала, що Василеві нема чого тут робити. Він не оправдовувався, як це часто буває в такій ситуації. Пішов мовчки.

Сказати, що Ольга не страждала від того, що вигнала чоловіка, нічого не сказати. Переживала, каялася, що так легко відпустила. Але повернути Василя назад у сім’ю гордість не дозволяла. Лише час від часу до неї доходило, що живе він з тією, іншою жінкою, росте дочка. Ріс й Іванко. Дорослішав, запитував маму про тата. Та відмовчувалася, не обливала брудом. Але невдовзі все й сам зрозумів, затамував образу на батька. Хотів зустрітися і… відомстити за мамині сльози, за те, що ріс безбатченком, за все, що накопичилося в душі. І така нагода трапилася. На залізничному вокзалі одного літнього ранку стояли один навпроти одного два високі чоловіки: батько, який залишив сім’ю, і його дорослий син. Очі в очі. Погляд з ненавистю у сина і погляд, який просив пробачення, у батька.

– Не про-ба-чу!!! – з болем вирвалося з грудей в Іванка. – Ніколи не пробачу.

– Сину, так доля склалася. Дуже важко пояснити. Маму твою любив і ту жінку полюбив, вона мені дочку народила. А все ті кляті довгі відрядження. Далеко від сім’ї, а так хотілося тепла. Молодий був, не думав про наслідки. Зрозумій. Пробач…

– Не про-ба-чу!!! – ще сильніше вигукнув Іван і побіг пероном.

Минали роки. Вже й Іванко освіту здобув. Лісником буде. Щоправда, далеко від дому, бо ж ліси у місті не ростуть. Одружився радше з розрахунку, ніж з любові. На одній вечірці познайомився з дочкою свого обласного начальника. Той дав згоду, бо роки дівчину вже підганяли, та й Іван був перспективним. Чому б і не відгуляти весілля, але спочатку хай почне працювати у віддаленому лісництві, щоб вивчити всю господарку від низу, тоді буде легше зробити кар’єру. Так думав батько дівчини. Квартиру молодим купили в обласному центрі. Живіть…

Молоді й жили, не обтяжуючи себе одне одним. Оксана працювала на державній службі, Іван – у постійних відрядженнях. Приїжджав на вихідні, цього й вистачало, щоб побути разом. Так і звикли до такого режиму в їхніх стосунках. Та народився синочок, і батько обіцяв невдовзі перевести зятя ближче.

Іван любив свою роботу. Любив бути наодинці з природою, часто мандрував лісовими стежками. І ніяке місто з облаштованим побутом і благами цивілізації не вабило його. Та сімейні узи змушували приїжджати додому. У квартирі Іванові було затісно, і він полегшено зітхав, від’їжджаючи назад до свого лісового царства. Одного разу, отак мандруючи лісом, натрапив на… лісову Мавку, чорняву дівчину із сірими очима. Вона разом із братом визбирувала на галявині лісові сунички. Розговорились. Виявилося, що дівчину звуть Надійка, а живе вона в селі, яке розкинулося ген за лісом. Закінчила інститут, та роботи немає. Тож вона збирає сунички і продає їх на ринку. А брат їй допомагає.

Весь суничний сезон (а скільки він триває – якихось два тижні!) Іван переслідував свою Мавку. Так подумки він назвав Надійку. Ночами не спав. Усе снилася вона йому. Хотілося стиснути в обіймах, хотілося втопитися в її бездонних і чомусь завжди сумних очах. Та вона зникала, мов легенька хмаринка. Вміла вивернутися з його обіймів, не прагнула зустрітися. Якась несучасна, подумав було Іван. Невже він не зможе достукатися до дівочого серця?! І така нагода трапилася. Гроза застала дівчину в лісі, вона промокла до нитки, тож Іван радо запропонував Надійці теплу кімнатку в лісовій сторожці. Запалив камін, загрів чаю, дав сухий одяг. Що ще треба дівчині, яка промерзла під холодним, хоча й літнім дощем? А далі сталося те, що мало статися… Про те, що в Івана у місті є дружина і син, Надійка не знала.

Покохала до безтями. Не могла жити без нього. А він уже не соромився, приїжджав навіть додому. Надійчин батько без усіляких передмов сказав одного разу: або одружуйся, або не приїжджай більше. Та одружуватися Іван не поспішав. Його ж минуле для Надійки й надалі було таємницею.

Іван заплутався. Вихідні проводив із сім’єю в місті, а будні після роботи – з Надійкою. Все частіше його синочок просив татка побути з ним довше, піти в парк на гойдалки, а той чомусь іще в неділю поспішав на роботу.

«Так довго тривати не може, – думав Іван. – Треба щось робити, щоб розв’язати цей гордіїв вузол. Залишити сім’ю? Там син, його кровиночка. Піти від Надійки? Вона ще молода, когось знайде… Але ж люблю її, тільки її».

Крапку над «і» вирішила поставити дівчина, повідомивши, що вагітна. Думала, що втішиться її Іванко, на руках носитиме, як тієї грозової ночі в лісі, запропонує одружитися. Вона вже й сукню вінчальну, зізналася, приміряла. Та Іван спохмурнів. Пішов від неї того вечора. Щось було не так, відчула серцем. Увечері зателефонував і сказав, що домовився з лікаркою про аборт.

– Ні! – була категоричною Надя.

Ридала вночі, мучило її те одвічне «чому?», а вранці сусідка на хвості принесла новину. В Івана є сім’я, дружина і шестирічний синочок. Сприйняла це без істерик, винісши собі вирок: така моя доля. І народила сина, Богданчика. Івана не відігнала. Він так і живе на дві сім’ї. Ту не залишає і цю навідує.

Гроші дає, одяг купує. Зі своїм становищем Надійка змирилася: скільки тих матерів-одиначок по світі живе? Іванова дружина також дізналася про Надійку і дитя, та наперекір здоровому глузду Івана не вигнала, як це колись зробила його мама, ба більше, думає народити від нього другу дитину… Про це вона повідомила Надійці. Ось такий життєвий бермудський трикутник в українському стилі.

А Іван тепер часто, дуже часто згадує свого батька, якого не хотів зрозуміти колись і пробачити. Та чи пробачать Іванові сини за його таке заплутане життя? Вони поки що малі, багато чого не розуміють у стосунках дорослих. Та чи не повернеться бумеранг долі до кожного з них, як це трапилося в Івана, важко сказати…

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!