НЕ БУДЕ ТАМ ЩАСТЯ

ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

13 грудня 19:38

413

Джерело: Газета «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Історії з життя

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

От що не кажіть, а старі люди знають, що мовлять. Не раз і не двічі вони прискіпливо хитали головами та шепотіли: «Ой, не буде там щастя, не буде… бо те щастя – діряве решето». І ніби у воду дивилися.

Чому так виходить: якщо дівчина розумна, гарна, з головою і серцем на місці, то до пари їй дістається якийсь непутній? Наче доля жартує, насміхається. Хіба ж Інна мріяла про таке «щастя»? А Олег… Та що Олег? Гарний був молодик, хоч і недалекий. Але ж краса чоловіча – штука оманлива: кучері золоті, плечі – гори, усмішка голлівудська – дівчата шиї скручували, ну справжній козак. Нічого, що розлучений, кого те в наш час лякає?

Так і повелося: покохали, весілля скромне відгуляли. Батьки Інни особливо радості не показували – не про такого зятя мріяли. Та що вдієш? Який уже є. Бо ще донька в дівках засидиться. Он пів класу їхнього незаміжні. Тож змирилися. Невдовзі й онука діждалися.

Олег працював… Інколи й справді. Частіше – з друзяками пиво тягнув, виправдовуючи себе тим, що «чоловікові треба відпочити». А Інна? Інна працювала завжди: у декреті – з дитиною, після нього – у школі діловодом. А потім і виш закінчила, і вже студентів ПТУ навчала. Мріяла, що життя от-от піде вгору.

Якось так і жили: ніби разом, але кожен у своїй тіні. Єдина спільна тема – син. Усе інше давно поросло мовчанням.

Потім Олег кинувся шукати легких заробітків у Європі, Інна кинулася теж шукати… тільки тепла, слова доброго, погляду уважного і любові в інших обіймах. І знайшла. Зовсім поруч – серед своїх студентів. Ілля. Молодший на добрий десяток років, але ж коли серце каже «люблю», то вік хіба аргумент?

Батьки за серце хапалися, бідкалися, просили, вмовляли, сварили, дорікали. Та хто ж слухає, коли в душі весна? Розлучилася Інна з Олегом і вдруге під вінець.

Життя ніби відчинило до сонця вікна: нова зачіска, спортивний стиль, блиск в очах. Мати й батько, хоч і довго бурчали, але після народження Іванка пом’якшали: онук же, кровиночка. Зятя прилаштували на роботу, з дітьми допомагали. А в хаті знову сміх дзвенів, і Інна неначе помолодшала, розквітла.

Та тільки палітра того щастя була, видно, намальована аквареллю – ніжна, прозора, мов серпанок. Варто було вітрові буднів торкнутися, як барви потьмяніли, почали розтікатися тонкими смутками по краях. Зблякла Інна швидко, мов квітка під палючим сонцем: учора ще свіжа, усміхнена, жива, а сьогодні – опущені пелюстки, тінь від самої себе. Наче й було те щастя, а наче й ні – лише спогад про коротку яскраву мить.

Ілля виріс: із хлопця став чоловіком, гарним, сильним, упевненим. І тепер уже Інна не зводила з нього очей, бо той красень так і норовив у гречку скочити…

І таки не вгледіла. Бо люди добрі язики мають довгі: почали нашіптувати, що до Карини ходить її чоловік – студентка молода, гаряча, з очима сміливими. Закрутила хлопцеві голову так, що той забув і за сина, і за дружину…

А тоді прийшла війна. Чорна, безжальна. Вона стресонула всіх. Про кохання-зітхання вже ніхто не згадував, бо всі оті любовні драми в одну мить поблякли. Іллю випровадили до армії. Тепер кожному – одна тривога, одне чекання.

Понеслися сірі фронтові будні. Посилки до нього летіли то з одного дому, то з другого. Кожна жінка клала в коробку і печиво, і нитку надії, і стрічку спогадів. А ще кожна вірила: повернеться саме до неї.

Хто ж дочекається свого щастя? Хто пригорне його, як втомленого птаха, до серця?

Та старі люди недаремно казали…

Не буде там щастя, не буде. Бо те щастя – діряве решето…

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!