Історія з життя

(Продовження)

Максим украй збентежено потиснув дівочу долоньку. Відчув, як його обличчя наливається зрадливою гарячою барвою. Так іще із жодною дівчинкою не вітався. І жодного разу не знайомився. Школа в їхньому селі невеличка, всі одне одного знають. А ця міська панночка така витончена й делікатна, ніби той фіолетовий метелик, якого він колись бачив у лісі. Таку красу можна побачити лише один-єдиний раз у житті…

Максим мовчки вмостився просто на прижухлій осінній траві, по-турецьки підібгавши під себе ноги. Глянув на Ліну знизу вгору. Хитрувато примружив очі:

– Чогось я тебе раніше не бачив тут. Ти до кого приїхала?

– До бабусі з дідусем, – махнула позад себе рукою Ліна, показуючи на будинок. – А не бачив, бо я раніше не залишалась більше ніж на день.

– Що ж тепер змінилось? Цього разу на довше зоставили?

– Так. Батьки їдуть відпочивати за кордон, а я в село...