З поштової скриньки

Долі людські… Які вони різні й неповторні! Хто їх пише і програмує? Чи сам Творець на небі? Чи кожна людина – коваль своєї долі? Достеменно не відомо. І ніхто не зможе переконливо довести, чому трапляються ті чи інші події на життєвій ниві.

Кохання можна порівняти з весною у природі. Це незвичайне, трепетне почуття збуджує людську душу, окрилює, розкриває невидимі риси характеру, дарує радість, щастя, творче піднесення. Але не завжди цей цвіт душі приносить радість і щастя. Часто-густо це муки і страждання, поламані долі.

Одного разу я їхала потягом у гості до родичів. У купе, як це нерідко буває, зібрались жіночки, і кожна щось своє розповідала. На світ Божий з’являлися різноманітні історії з життя-буття родичів чи знайомих.

На пероні, майже перед вікнами нашого вагона, прощалися чоловік зрілого віку і жінка, його ровесниця. Обличчя незнайомця ми бачили добре, а супутниця стояла до нас спиною. Наші дами...