НАДІЯ – в СЕРЦІ, НАДЯ – У ЖИТТІ

Долі людські… Які вони різні й неповторні! Хто їх пише і програмує? Чи сам Творець на небі? Чи кожна людина – коваль своєї долі? Достеменно не відомо. І ніхто не зможе переконливо довести, чому трапляються ті чи інші події на життєвій ниві.

Кохання можна порівняти з весною у природі. Це незвичайне, трепетне почуття збуджує людську душу, окрилює, розкриває невидимі риси характеру, дарує радість, щастя, творче піднесення. Але не завжди цей цвіт душі приносить радість і щастя. Часто-густо це муки і страждання, поламані долі.

Одного разу я їхала потягом у гості до родичів. У купе, як це нерідко буває, зібрались жіночки, і кожна щось своє розповідала. На світ Божий з’являлися різноманітні історії з життя-буття родичів чи знайомих.

На пероні, майже перед вікнами нашого вагона, прощалися чоловік зрілого віку і жінка, його ровесниця. Обличчя незнайомця ми бачили добре, а супутниця стояла до нас спиною. Наші дами уважно спостерігали за цими двома. Від нічого робити висували різні припущення, ким доводиться чоловік тій жінці: чоловік, брат, сват чи коханий друг. Одна дуже передбачлива пані визначила, що то коханий, точніше, закоханий у ту пасажирку чоловік.

– Ви погляньте, як він на неї дивиться! Так тільки закоханий може дивитись на даму свого серця!

Тож коли та жіночка зайшла в наше купе і влаштувалась, ми насмілились запитати в неї про її супутника:

– Ми оце тут засперечались, хто то вас проводжав – чоловік, брат, сват, коханий чи закоханий у вас чоловік.

Жінка таємниче усміхнулась і повідала нам свою історію, оскільки виявилася неабиякою балакухою, та ще й товариською.

«Я ТЕБЕ НІКОЛИ НЕ ЗАБУДУ»

Із Сергієм ми навчались в одному класі, від першого і до випускного. Я була симпатичною дівкою з довгою русою косою, меткою, рішучою, активною відмінницею. А він – тихим, спокійним, урівноваженим і надійним, але в навчанні надто не виокремлювався. Коли ми почали зустрічатись, то іноді мене хвилювало те, що ми одного зросту, отже, підбори мені «не світять». Сергій у старших класах особливо серйозно займався спортом, а ще відповідально виконував усі громадські доручення. Я ж завжди була попереду: і в навчанні, і в полі, куди часто посилали учнів, і в художній самодіяльності. Так мало-помалу полонило хлопця перше юнацьке кохання. Його почуття виражали ніжний усміх на обличчі й примружений погляд карих осяйних очей. Юнак здебільшого мовчав, але старався за першої нагоди бути поруч зі мною, щоб допомогти і просто чути мій голос. Улітку після восьмого класу ми почали ходити одне до одного на побачення. Мій тато переживав: чи не рано? Але що ж удієш? Заборонами нічого не доможешся. Тому він порадив мені: «Не стовбичте попід дворами, а краще сядьте на лавочці в саду й гомоніть собі». Так ми і робили.

Але якщо мої батьки виявляли прихильність до хлопця, то Сергієва мама, яка навчала нас у початкових класах, тож добре знала мою вдачу та характер свого сина, була категорично проти наших зустрічей. Син же не слухав її і зникав вечорами, поспішаючи до мене. Приносив мені квіти і солодощі. У той час учні мали самі купувати підручники. Тому Сергій мотоциклом об’їжджав усі довколишні села в пошуках потрібних книг. Але я чомусь не дуже цінувала оту допомогу і турботу. У старші класи ми ходили в сусіднє село. Інші дівчата теж почали відводити Сергієві більше уваги. Я сердилась і на хлопця, і на тих звабниць. Він же мене завжди заспокоював: «Мені ніхто, крім тебе, не потрібний». Так у парі ми закінчили навчання у школі, а далі – хто куди… Сергій пішов у механізацію. А я опанувала професію економіста і поїхала за скеруванням в іншу область. Додому навідувалася нечасто. Поринувши в нові знайомства, не завжди відповідала на Сергієві листи. А він писав і телефонував за допомогою міжміського зв’язку, бо тоді ж мобілок іще не було. Сергієва мати випадково дізналась про синові листи «До запитання» і заборонила йому підтримувати зв’язок зі мною: «Вона тобі не пара. Будеш у неї підкаблучником увесь вік. Вона ж скрізь тільки лідирує. Вибирай дівчину тиху і спокійну».

Тоді й чоловік підтримав дружину, тож Сергій здався. Хлопець усе добре обдумав і вирішив, що батьки мають рацію. Вони не хочуть поганого своїй дитині. Я ж
була як вогонь і не дуж...