ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»
392Жіночі історії
Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.
Читати Ліда обожнювала! Ковтала книги спрагло, одну за одною. І всі – про неземне кохання. Те чтиво так розбурхало її вразливу уяву, по вінця наповнену чужими мелодрамами, що в голові чітко вималювався портрет майбутнього обранця.
– Мій чоловік буде вродливим, багатим і кохатиме мене понад життя! – вихвалялась подружкам у школі.
– Ага! – ті рвали животи від сміху. – Принц на коні! Чи кінь без принца…
– Вам аби пореготати! – ображено супилась. – От наступного року закінчу школу і поїду з цієї задрипаної провінції. Вийду заміж за бізнесмена… Тоді побачимо, кому з нас буде смішно…
– Звісно! Вони ж на кожному кроці трапляються, чекають на тебе… Не будь наївною!
– Багато ви розумієте! – чмихала зверхньо.
Подруги крутили пальцями біля скронь і дивувались Лідиній затятості…
***
…Велике місто зустріло провінційну красуню не надто привітно. Клацнуло зубами і проковтнуло, не пережовуючи.
На третьому курсі інституту в одному з нічних клубів Ліда познайомилась із Глібом. Модно вдягнений, вродливий і грошовитий молодик неабияк вразив її. Тож, коли запропонував покататися нічним містом, охоче погодилась.
– Яка в тебе ніжна шкіра! – шепотів, отримуючи бажане на задньому сидінні свого «мерса».
А Ліду від гордощів розпирало: який у неї крутий кавалер! Тепер дівчата показяться від заздрощів…
Зустрічі з Глібом були не такими частими, як того хотілося. Чоловік постійно скаржився на нестачу часу і надмірну зайнятість.
– Повір, – переконував, – я б хотів тебе щодня бачити, обіймати… Але ж робота! Не дає вільно дихати…
– Я розумію, – лагідно усміхалась Ліда і покірно хилила голову на його груди.
– Мала! – радісно усміхався, грайливо щипав за тугу сідничку. – Мені з тобою дуже поталанило!
Ліда від тих слів мало не мліла… І так віддалась на волю почуттів, що втратила пильність та здоровий глузд… Почувалась шалено закоханою героїнею з однієї із прочитаних книг…
Дві яскраві смужки на тесті трохи привели до тями. Ліда не знала, радіти чи сумувати… Довго підбирала потрібні слова для Гліба… А він оскаженів, коли наважилась розповісти:
– Що?! Ти звихнулась?! Навіть не думай народжувати! Завтра ж відвезу тебе до лікаря…
Дівчина пополотніла. Хапнула ротом повітря, але жодного звуку не спромоглася витиснути з горла…
Гліб оглушливо хряснув дверима й пішов. А наступного дня кур’єр зі служби доставляння приніс Ліді пухкий конверт…
Червоними, набряклими від сліз очима вдивлялась вона деякий час у гроші. Тремтливими руками набрала номер Гліба.
– Що це? – глухо запитала.
– Мала! Не комизься! І не будь дурепою! Маєш розуміти, що я не залишу сім’ю заради тебе і дрібного ембріона…
– Дитини, – кволо урвала.
– Ну, знаєш! Ще невідомо, чи вона моя… Звідки я знаю, з ким ти водилася, крім мене?
Ліда жбурнула телефон на ліжко й гірко розридалась. А коли виплакалась, то рішуче заходилась пакувати свої речі. Досить із неї цього приниження! Більше ні хвилини не залишатиметься у квартирі, яку орендує Гліб! Усе… Закінчення історії… На жаль, не дуже щасливе й абсолютно не таке, як у солодких жіночих романах... Але життя сповнене гірких реалій. Шкода, що Ліда це збагнула лише тепер…
***
Пірнула в обійми рідного містечка. Переступила батьківський поріг. Виснажена, бліда… Мама сполошилась:
– Захворіла?! Що болить?
– Розбите серце, – сумно усміхнулась дівчина. – Приїхала додому рани зализувати…
Ненька журливо похитала головою й обійняла доньку. Тато заспокійливо погладив її по плечі.
– Усе буде гаразд, донечко, – тихо мовив. – Ти вдома…
А за вечерею Ліда наважилась на зізнання…
– Нічого не вдієш, – розвела руками мати. – Допоможемо… Основне – довчися, дитино!
– Переведешся на заочне, а ми онука чи онучку доглянемо! – батько радісно заусміхався. – Діти – це щастя! Навіть у похмурий день сонцем зігрівають наше життя. Незабаром сама це зрозумієш…
Ліді відлягло від серця…
…Літо тогоріч видалося спекотним і задушливим. Ліда несла перед собою великий живіт, а її очі сльозами бубнявіли. Усі подруги на канікули до батьків поприїздили – стрункі, засмаглі, на дискотеки бігають, розважаються… І лиш вона, кругла, мов гарбуз, ледве ноги переставляє. Навіть до крамниці дійти важко...
– Привіт, Лідо! – поруч зупинився старший на два роки сусід Сашко, який саме кудись поспішав на велосипеді.
Вона зітхнула. Він іще зі школи не давав Ліді проходу. І знову – за своє…
– Що треба? – буркнула непривітно дівчина.
– Порозмовляти, – наблизився, а її пересмикнуло від його худого незугарного обличчя з великим гачкуватим носом.
– Про що?
Сашко важко зітхнув і раптом узяв Ліду за руку, рішуче, наполегливо, міцно стискаючи.
– Мені байдуже, чию дитину ти виношуєш. Я її виховаю як рідну, якщо ти вийдеш за мене!
Недовго думала й дала згоду…
…З нелюбом жити – то як на розпеченому вугіллі. Але обпікається не тіло, а душа… Бо хоч Сашко її кохає, а синочка обожнює, незважаючи на те, що він йому не рідний, однак не минає дня, щоб Ліда не шкодувала про свій вибір. Не про це вона в книжках читала… Не про таке життя мріяла…
Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
72
Життєві історії
Життєві історії
