МУЗИЧНА ПАУЗА

Світлана чи не вперше за півтора року взяла до рук пульт від телевізора. Спершу, як і всім, було не до переглядів телепередач, згодом госпіталі-операції-реабілітації з пораненим чоловіком, потім треба було стати для нього нянечкою й психологом, отож тепер, коли мала надію, що всі біди позаду, треба трішки й собі морально перемкнутись, бодай на телевізійний позитив.

Із двохсот каналів залишила 15 музичних, адже кому, як не їй, випускниці музичного училища, кохатись у нотних звуках? Чоловік спить у сусідній кімнаті, їсти наготовлено, діти ще в інституті, за вікном осіння негода – чим не час, щоб порелаксувати у зручному кріслі?

Чомусь аж злякалася свого бажання ввімкнути той ящик, який слугував радше предметом інтер’єру, ніж засобом комунікації. Натиснула на кнопку пульта, ще й очі заплющила – ніби очікувала щонайменше загоряння. Та на екрані висвітилась симпатична білявка – мила, натуральна, без силікону в губах та грудях, без вульгарно випнутих сідниць, без ідеально нарощених і неприродно відбілених зубів, без штучного волосся, зате з таким милим голосом, що хотілось її обійняти. До неї підійшла чорнява співачка. Дует співав про віч­не – про кохання. У Світлани з очей потекли сльози – ностальгія чи нерви здали? Коли до дівчат приєднались два руді виконавці, Світлана почула за спиною голос чоловіка, чи не вперше за останній рік радісний.

– Оце ти знала чим потішити! Я так давно хотів попросити тебе знайти ці пісні на компі, аж не знав, із чого почати, щоб не образити. Бо ж тепер не час на музику. А ти й сама здогадалась, Бега Світланко, – незграбно нахилився, бо ж протези заважають, і ніжно поцілував дружину в губи. Як тоді, в молодості, коли їх називали спершу БАБА, а згодом АББА.

Адже саме цей співочий квартет цієї миті повернув їх сильним голосом у юні роки.

…Вони – молоді, амбітні, безтурботні, студенти-першокурсники музичного училища, відразу поділились на мінігрупи. Богдан з Аллою разом іще з музичної школи, то й тепер нерозлучні, Світлана з Аллою сидять за од­нією партою, відповідно й утворилась трійця. Світлан у групі було три, тож, аби не плутати, кликали їх на прізвище. Відтак виникла цікава абревіатура – Богдан, Алла й Бега, тобто БАБ.

Друзі кепкували, що треба їм Андрія чи Арсена – й буде БАБА. Та оскільки хлопців на літеру А в їхній групі не було, то слово «БАБА» так і залишилось незакінченим до другого курсу. Бо саме тоді до них перевівся хлопчина з іншого міста – його батьки військові, тому не дивина, що сім’єю гасають країною. Сергій якось одразу прикипів до славної трійці, а ще як друзі дізналися, що він по батькові Аркадійович, то сам Бог велів бути їм укупці.

Світлана брюнетка, Алла білявка, хлопці русяві, тож із чиєїсь легкої руки БАБА відразу стала АББА. Сергій навіть бороду відростив, так би мовити, задля більшої подібності. Отак усі роки навчання й провели разом. Сесії, конкурси, виступи просто на вулиці – завжди вчотирьох. Спершу одружились Богдан з Аллою, Світлана з Сергієм були їм за свідків. За рік на рушник щастя стала інша пара квартету. На той час була дивна мода женихам вбирати білі шкарпетки до чорного костюма. Світлана ж попередила заздалегідь:

– Сергійку, не думай приходити в білих шкарпетках, бо буде по весіллю.

Сергій засміявся і в умовлений час прийшов... у білих шкарпетках. Отак іде з батьками, дружбами, музикантами до нареченої, несе їй вельон, букет з улюблених ромашок і блискає своїми шкарпетоньками. Світлана набрала повні легені повітря, вхопила Сергія за руку й потягла в іншу кімнату.

– Я ж тебе проси-и-и-ила!

– То що, скасовуємо весілля? – Сергій заледве стримує сміх. 

– Ні, не робитиму прикрості гостям, але завтра подаю на розлучення. Бо коли ти не послухав мене в малому... – дівчина аж кипить.

Сергій сідає на краєчок стільця, роззувається зі словами «Але й тиснуть!». Знімає білі шкарпетки, а під ними – чорні. Світлана робить великі очі, показує кулачок, хлопець його перехоплює й цілує ніжно в долоньку, бо у щічку не можна – щоб не зіпсувати макіяж. Бо тоді точно розсердиться.