МОВЧАЗНА ПРОГУЛЯНКА

Удесяте обходжу багатоповерхівку. Попереду Мартуся крутить педалі триколісного велосипеда, мугикає пісеньку, яку ми нещодавно вивчили, і раз у раз поправляє довговухого зайчика, якого посадила в кошичок біля керма. Донька намотує кола, я її супроводжую, хоча на думці одне – гарячий чай, душ і сон у теплому, хоч і чужому ліжку. Я хочу заснути й не думати про все те, що завдає болю… Не хочу залагоджувати безліч побутових і буденних питань, яким заледве даю раду. Я прос­то мрію про забуття.

Хоча ні, найдужче я хочу повернутися додому… До нашого дому, якого вже немає. Дивна мрія дорослої жінки, яка міркує реальними категоріями, але вперто й по-дитячому сумує за тим, чого ніколи не повернути.

Ми надворі лише пів години, тому з прогулянки повернемося не швидше ніж о восьмій. А потім ще перекус – мультик – книжка – розмови перед сном – звичні для Мартусі ритуали. Її які...