МОРОЗИВО ДЛЯ ПРИНЦЕСИ

ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

27 травня 22:37

513

Джерело: Газета «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Історія з життя

Серпневий день утомив містян спекою. Люди ховалися від сонця на літніх терасах кафе та ресторанів, у затінку дерев, у залах піцерій і кав’ярень із кондиціонерами. Дарина із задоволенням провела б пообіддя за склянкою прохолодного коктейлю, але мусила поспішати.

Після тривалих пошуків роботи дівчина знайшла підхожу вакансію і ще минулого тижня надіслала у відділ кадрів фірми своє резюме, а вчора їй зателефонували і запросили на співбесіду. Дарина довго вибирала, що вдягнути, робила зачіску та макіяж, попри те, з дому вийшла завчасно й вирішила пройтися до офісу пішки.

Невдовзі дівчина зрозуміла, що даремно надала перевагу діловому костюму. Спідниця занадто обтягала, а в піджаку, хоча й світлому, було душно. Ще й втомилася від ходьби на підборах, бо на щодень носила зручне взуття. Але на що не зважишся задля омріяної роботи... Вона мусить виглядати ефектно і стильно.

Дійшовши до парку, Дарина полегшено зітхнула і стишила крок. Дерева дарували приємну прохолоду. Поглянула на годинник: до назначеного часу ще майже сорок хвилин. «Можна й морозива з’їсти, хоч трішки освіжитися», – вирішила і купила улюблене – плодово-ягідне. Сіла на лавку та із задоволенням надкусила холодний десерт. Але морозиво тануло швидше, ніж Дарина встигала ним ласувати. У підсумку на білосніжній блузці та світлій спідниці з’явилися дві ляпки. Дівчина розгнівалась на себе: «От нечупара!». Що ж робити?. Заметушилася, шукаючи в сумці вологі серветки. Вони, звісно ж, не врятували, навпаки – плями стали ще більшими. Дарина викинула недоїдене морозиво у смітник, на очі набігли сльози…

За всім цим уважно спостерігав зі свого авто таксист. Урешті він гукнув:

– Дівчино, вам допомогти?

Розгублена Дарина роззирнулась, побачила таксі на узбіччі й молодого водія у вікні. А тоді в голові майнула думка: «Справді, треба якнайшвидше дістатися додому й перевдягнутися».

– Так-так, – поспішила до транспорту. – Ви вільні?

Таксист вийшов з автомобіля і відчинив дверцята.

– Називайте адресу!

Їхати було недалеко, тому вже за десять хвилин Дарина метушилась у кімнаті, шукаючи відповідний одяг і поправляючи макіяж: туш разом зі сльозами потекла щоками. Як на зло, всі блузки та сукенки були невипрасуваними. Тому довелось нашвидкуруч одягнути улюблені джинси і барвисту футболку. Адже основне – не запізнитися. Тепер уже байдуже, в якому вбранні вона з’явиться перед потенційними роботодавцями.

Дорогою до офісу Дарина розповіла таксистові про те, як вона вирішила перепочити в затінку й поласувати морозивом.

– Я все бачив, – усміхнувся водій. – Одразу стало шкода вашу гарну спідничку та білосніжну блузочку. Мабуть, ви йшли на важливу зустріч.

– Еге, – зітхнула Дарина, – на співбесіду. Хочу влаштуватися на роботу, бо вже пів року не працюю. Та й гроші потрібні.

– Влаштуєтесь, не журіться! До речі, джинси та футболка вам більше личать.

– Так? Дякую! – сором’язливо всміхнулася Дарина, а тоді вкотре поглянула на годинник. – Як добре, що ви запропонували допомогу, я б і не здогадалась викликати таксі – настільки розгубилася. Мабуть, пішла б на співбесіду замурзаною. О, ми майже приїхали. Маю ще п’ять хвилин.

– Нехай щастить! – побажав таксист, коли пасажирка, заплативши за проїзд, вийшла з авто. Дівчина помахала водієві на прощання, збадьорена його словами.

Співбесіда була вдалою. В улюблених джинсах і у футболці Дарина почувалася впевненіше, ніж у діловому костюмі. Та й у фірмі, куди хотіла влаштуватися, не було дрес-коду. В молодому колективі панувала невимушена атмосфера, тож юнка швидко з усіма познайомилася і за горнятком кави навіть розповіла історію про поплямлений морозивом костюм.

Із керівником відділу кадрів домовились, що Дарина почне виконувати свої обов’язки з вересня. Оформивши всі потрібні документи, чоловік усміхнувся:

– Відпочивайте. Маєте ще декілька тижнів літа.

– Звісно, так і зроблю. Тепер відпочиватиму з упевненістю в завтрашньому дні!

Дарина вийшла з офісу і щойно повернула за ріг будинку, як почула вже знайомий голос:

– Хто замовляв морозиво для принцеси?

Біля автівки стояв усміхнений таксист, тримаючи в руках два плодово-ягідні морозива.

– Ви ж тоді, в парку, так і не доїли свого. Бачу, що співбесіда минула успішно, є нагода відсвяткувати… Нехай і так незвично.

Вражена несподіваною зустріччю, а ще більше – пропозицією поласувати солодощами, Дарина розсміялася:

– Ой, спасибі! Але на сьогодні мені вистачить морозива.

– Ви хочете, щоб воно розтануло в моїх руках і я забруднив свої джинси та футболку? – наполягав таксист. – Чи ще гірше – сидіння авто? Бо викидати рука не підніметься. До речі, мене звуть Тарасом…

– А я – Дарина. – Дівчина таки підійшла до свого нового знайомого і взяла морозиво. – Тепер я не боюся забруднитись. Уже з вересня я залишу численні ряди безробітних…

– Вітаю! А я таки не помилився, що все буде гаразд. Добре, що вирішив дочекатися вас тут і купив морозиво.

Поласувавши й дещо охолодившись, молоді люди довго катались в авто вузенькими вуличками міста, а потім чоловік запросив дівчину на вечерю.

Тарас і Дарина заприятелювали. Згодом бачилися майже щодня. Найчастіше їхні зустрічі розпочиналися з того, що Тарас купував холодні ласощі й жартував:

– Хто замовляв морозиво для принцеси?

Ця фраза стала для них кодовою і завжди поліпшувала обом настрій.

Отак звичайне морозиво виявилося для Тараса і Дарини несподіваною нагодою познайомитися, початком їхньої дружби. Чим закінчиться ця історія, невідомо… Хоча нескладно здогадатися, що все в них буде просто чудово – солодко!