«МЕЛОДІЯ ЛЯ-МІНОР»

Здається, зовсім нещодавно Катерина Павлівна й Андрій Данилович були зовсім молодими. Вони кохали одне одного. Кохали палко, до нестями, до самопожертви. І життя їм здавалося нескінченно довгим та осяйним. Хіба ж могло воно в них, по вінця наповнене радістю й щастям, бути інакшим? Звісно ж, ні.

Тоді, ще в юності, в перервах між поцілунками, сміхом та жартами вони заприсяглися одне одному ніколи не розлучатися і померти одного дня. Та фраза була з казки. Проте й життя їхнє, таких юних, вродливих, спортивних молодят, було теж схоже на казку. А в ній усе, як і годиться для цього жанру, має щасливе закінчення.

Катерина Павлівна й Андрій Данилович так і прожили його. Нарікати одне на одного їм не доводилося. Засмучувало лише те, що не мали дітей. Але змирилися і жили в теплому сімейному затишку, не ремствуючи на долю. Були й справді щасливі, що вона звела їх і дала їм змогу прожити разом до глибокої старості.

От тільки померти одно...