Історія з життя

Стара немічна жінка з поораним глибокими зморшками і виснаженим хворобами обличчям, ледве човгаючи старечими ногами в старих теплих в’язаних шкарпетках і якихось стоптаних чи то туфлях, чи то тапочках, підмітала велике подвір’я. Раз у раз зупинялася, видно було, що кожен крок давався їй дуже нелегко, але роботи не полишала.

Нараз побачила молодого, красивого, добре одягненого чоловіка, що, спершись на хвіртку, співчутливо спостерігав за нею. Потім легенько відчинив хвіртку, ступив на подвір’я, привітно усміхнувся і стиха промовив:

– Дай вам Боже щастя, бабусю! Хіба нема когось молодшого, щоб замінив вас?

– Є, синку, і дочка, і зять, і внук, але я сама хочу працювати, бо доки рухаюся, доти живу. Нелегко вже мені щось робити, та сидіти не можу, не звикла, тож шукаю собі заняття, щоб день минав не так довго: то їсти зварю, то в...