Історія з життя

У руках Мар’яни були порожній кухоль і молочна шоколадка. Певно, в сусідчині двері їй довелося стукати ліктем.

Гостя, не розмінюючись на привітний кивок, мовчки поклала приношення на стіл, зі стукотом поставила кухоль, сіла і втупилась у вікно.

Спершу Лідія не дуже й стривожилася. Це – гуртожиток, тут існують свої закони. Що робить сусідів стерпними, як не змога зазирнути до них по сіль чи цукор без довгих реверансів і перепросин?

Інша річ, що розумна ж ніби Мар’яна ніяк не збагне: можна не вигадувати щоразу причину, щоб прийти: «В мене знову зламався чайник, а я от просто зараз помираю без чаю над статтею! У мене закінчилася заварка. Я тут побачила в супермаркеті розпродаж собачого корму. Ось, купила трохи, бо твоє щастя хай і мале, але їсть, мов слоненя. Та які гроші? Ти мене скільки у дрібницях виручала…».

Схоже, раніше близьких при­ятельок Мар’яна...